Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Підготувала вчитель географії Авраменко Т.М.

Україна, село Ковтуни Золотоніського району Черкаської області, центр сільської ради ( Ковтунівська сільська рада ).

Населення – 501 чоловік (на 2001 рік).

Географічні координати     49°45′41″пн.ш.; 32°03′49″сх.д

Середня висота над рівнем моря – 120 м

Поштовий індекс     19732

Телефонний код    +380 4737

Село Ковтуни, центр однойменної сільської ради, лежить за 15 км на північ від райцентру біля р. Золотоношка на погорбленій місцевості, та за 14 км від залізничної станції Золотоноша.

Найближчими сусідами цього населеного пункту є села Драбівці, Скориківка, Подільське, Сеньківці, Мицалівка. Остання, до речі, належить Ковтунівській сільській раді. Не так далеко від Ковтунів знаходяться село Вознесенське та станція Пальміра.

Загальна площа села становить 212 га, тут 17 великих і малих вулиць протяжністю 13 км. Сільські вулиці та кутки з діда-прадіда звалися Вольна, Загребля, Низ, Новоселиця.

Нині в Ковтунах ( разом із Мицалівкою) проживає плизько 808 жителів (на 1 січня 2012 року). Уже упродовж понад півтора десятка років показники природного приросту мінусують. Так, у 2011 р. народилося лише 7 дітей, померло — 22 жителів (-15). Поряд з іншим, причиною такого становища є старіння села: майже 50 % місцевої людності — пенсіонери. Скорочується населення й за рахунок механічного руху. Наприклад, у 2005 р. із села виїхало 15 жителів, а прибуло на постійне місце проживання 10 (-5). До місцевих жителів слід звертатися ковтуняни, ковтунівці, ковтунівчани.

Це в сиву давнину на території села жили люди. Про це свідчить курган­на група з 15 насипів, яка свого часу оточувала село, утворюючи начебто на-півколо. Ці пам’ятки сягають епохи скіфів та доби черняхівської культури (кінець І тис. до н.е. — поч. 1 тис. н.е.). Лише два кургани — Гостра могила і Нестериха — зберегли свій первісний вигляд, інші ж були в різні часи розо­рані. Порівняно нещодавно така ж доля спіткала й цих двох останніх свідків давнини, від них нині залишилися хіба що ледь помітні підвищення на полях.

Село виникло на межі XVI—XVII століть. У 1650 році вже позначено на карті, яку склав французький інженер і картограф Гійом Левасер де Боплан. Ковтуни виникли як військове козацьке поселення. Назва походить від прізвища перших поселенців. Про перші роки існування села майже нічого не збереглося в архівах. Можливо, тому, що тут жили козаки, які не підлягали оподаткуванню, а значить, і обліку під час описів. Можлива й інша причина того, що в переписах не згадуються Ковтуни.

Козаки Ковтунів несли військову та оборонну службу в складі Золотоніської сотні спочатку Черкаського (до 1667 року), а потім Переяславського (з 1667 року до 1781 рік) полків; брали активну участь у національно-визвольній війні 1648—1654 років, зокрема в битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовим, Берестечком.

З 1676 року село стало власністю старшини. Згідно з Генеральним описом 1767 року, у Ковтунах було 44 двори, в яких проживало 69 сімей.

Орної землі в Ковтунах було значно більше, ніж сінокосів. Козаки займалися хліборобством (борошно мололи на водяному млині) і скотарством. У селі були також шинкар, кушнір, три шевці.

Після скасування у 1861 році кріпосного права майже вся земля зосереджувалась у руках заможних селян. У цей час рівень життя значно знизився, зросло зубожіння селян.

У 1929 році в Ковтунах створено товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ), яке дещо пізніше реорганізовується в сільськогосподарську артіль «Змагання». Першим керівником господарства призначили І. М. Свояка. З 1939 року колгосп називався імені Ілліча.

У роки голодомору померли 98 мешканців села.

В період радянсько-німецької війни загинули 158 односельців. Усього в бойових діях брали участь 283 жителі села Ковтуни, із них 89 нагороджено бойовими орденами та медалями. Із 125 воїнів, що повернулись із фронту, 28 були інвалідами війни. Німецькими окупантами насильно вивезено до Німеччини на різні роботи 56 ковтунян. На вшанування загиблих в селі встановлено обеліск Слави.

У 1950 році приймається рішення про укрупнення колгоспів, перестала існувати Ковтунівська сільська рада, а колгосп імені Ілліча об’єднався із колгоспами «Промінь» і «Вільне Життя» села Скориківки, який у 1954 році відновлюється. Колгосп мав в користуванні 2,8 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,5 тисяч га орної. Господарство вирощувало зернові культури, було розвинуте тваринництво.

На сьогодні працюють Ковтунівський навчально – виховний комплекс «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад», в одному із приміщень школи відкрито краєзнавчий музей; будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, 2 крамниці, Ковтунівська сільська рада.

На території села виявлено скарб— 104 римські монети ІІ—ІІІ століть.

В селі народилися: Дерев’янко Андрій Леонтійович ( 14 вересня 1921— 31 січня 1994) — повний кавалер ордена Слави.

Полухін Лука Андріянович— льотчик-випробувач радянських реактивних літаків

Мицалі́вка — село в Україні, Золотоніському районі Черкаської області, підпорядковане Ковтуніській сільській раді.

Географічні координати        49°44′48″пн.ш. 32°03′51″сх.д.

Середня висота над рівнем моря – 100 м

За 15 кілометрів на північ від райцентру біля річки Золотоношки розкинулось село Мицалівка. Тамтешня місцевість погорблена, обрамлена розкішним листяним лісом, ростуть тут здебільшого вільхи, осики і дуби. Площа села складає 173 гектари, тут 15 вулиць, загальна довжина яких 5700 м. Найближчими сусідами цього населеного пункту є села Ковтуни, Антипівка, Подільське, Вознесенське. Мицалівка належить Ковтунівській сільській раді.

Віком це село немолоде, йому вже давно далеко за триста. Першу згадку про Мицалівку фіксують історичні документи, датовані ІІІ чвертю ХVІІ століття.

З описів Київського намісництва (80-ті роки  ХVІІІ ст..) дізнаємося, що тоді Мицалівка належала Золотоніській сотні,

В історичних документах село вперше згадується в 1713 роком. Цього ж року за військові заслуги військовому товаришу Сулимі на володіння селом було видано універсал переяславського полковника Степана Томари, хоча на цей час село вже існувало досить тривалий період. У «Генеральном следствии о маетностях Переяславского полка», проведеному в 1731 році, сказано: ,,Село Мицаловка, по свидетельству старожилов тамошних, прежде было войсковое и свободное и надлежало до города’’

Назва села, ймовірно, походить від прізвища козака, який уперше тут поселився. Можливо, це був Хведина Мицуленко, що згадується в Реєстрі Війська Запорозького, складеному після підписання Зборівського мирного договору в 1649 році, або хтось із його потомків.

У 80-х роках XVIII століття було складено описи Київського намісництва. Згідно з ним Мицалівка належала Золотоніській сотні, тут нараховувалося 96 дворів із населенням 248 осіб.

Наприкінці XVIII і на початку XIX століть селом володів старший радник Краснокутський.

У 50-х роках XIX століття Мицалівку відвідали українська письменниця Марко Вовчок та етнограф Осип Маркевич. Тут вони записали три пісні: «Да ходила Варочка по кімнаті», «На горі куриться та й куриться», «Горобейко в садку, в садку».

В 1879 році в Мицалівці було відкрито храм — Архістратиго-Михайлівську церкву. Збудована з дерева, вона була однією із найвищих споруд навколишньої місцевості і за переказами старожилів з її дзвіниці в гарну погоду можна було бачити Черкаси. На межі століть при церкві відкрито школу грамоти.

На початку XX століття Мицалівка була в складі Золотоніської волості.

У 1930 році в Мицалівці створено колективне господарство «Червоний степ», що згодом перетворюється на КСГП «Промінь», а потім припиняє своє існування.

У роки голодомору померло 42 мицалівчан, 70 загинуло в роки радянсько-німецької війни.

Уродженець Мицалівки Григорій Андрійович Василенко працював у Москві на відповідальній посаді заступника управляючого Всесоюзним об’єднанням «Сортнасіннєовоч»;

Останні роки свого життя провів у селі самобутній поет Борис Остапчук (друкувався під псевдонімом Борис Ост).

Луценко (Артюшенко) Марія Михайлівна, 1945 р. н., доктор сільськогосподарських наук, лауреат Державної премії України, заслужений працівник сільського господарства

Василенко Григорій Андрійович – заступник керуючого “Сортнасіннєовоч” (Москва)

Ластівка Іван Олексійович, 1956 р. н., кандидат технічних наук доцент факультету авіаційно-транспортних матеріалів, завідуючий кафедрою вищої математики Київського національного авіаційного університету.

Піскун Петро Миколайович, 1943 р. н., капітан ІІ рангу

Крюков Валерій Володимирович, 1950 р. н., дипломат – міжнародник

Полухін Лука Андрійович, льотчик-випробувач ракетних літаків

Хорошун Ілля Степанович, редактор Золотоніської районної газети

У Мицалівки немає тезок, відсутні на карті і населені пункти з одно корінною назвою.

Господарства, які здійснюють свою діяльність на території Ковтунівської сільської ради

Аграрна реформа надзвичайно змінила структуру господарства, яке здійснювало свою господарську діяльність. На руїнах колективного господарства «Промінь» виникло два товариства «Силікат» і «Спільне». У зв’язку з неоднозначністю подій, що відбувались, про село неодноразово писали в засобах масової інформації. Крім названих товариств, появились фермерські та одноосібні господарства, які також беруть землю в оренду у жителів сіл.

 Останнім часом найбільш потужним підприємством стало ПП «Золотоніська птахофабрика», яке створило найбільше робочих місць.

№ п/п	Фермерське господарство	Керівник господарства	Кількість працюючих	Площа земельної ділянки	Вид діяльності	База підприємства
1	ФГ «Настасія»	Демиденко Леонід Валерійович	7 осіб	402,4000 га	товарне сільськогосподарське виробництво	с. Мицалівка
2.	ФГ «Надія»	Мірошніченко Анатолій Васильович	не має	43,0000 га	товарне сільськогосподарське виробництво	с. Драбівці
3	ФГ «Веселка»	Строкань Ольга Петрівна	не має	114.9900 га	товарне сільськогосподарське виробництво	с. Ковтуни
4	ФГ Заболотній В.М.	Заболотній Василь Миколайович	не має	50.9534 га	товарне сільськогосподарське виробництво	с. Вознесенське
5	ПСП «Юляна»	Дзюбло Анатолій Леонідович	не має	103,0700 га	товарне сільськогосподарське виробництво	с. Драбівці
6	ПП «Золотоніська птахофабрика»	Побиванець Іван Іванович	95 осіб	52,7023 га	птахівництво	с. Ковтуни
7	ТОВ «Силікат — 1″	Назаров Анатолій Іванович	22 особи	1557,7200 га	товарне сільськогосподарське виробництво	с. Ковтуни
8	ТОВ «Кристал — 05″	Заболотній Олег Миколайович	не має	88,9986 га	товарне сільськогосподарське виробництво	с. Вознесенське
9	СТОВ «Спільне»	Демиденко Валерій Іванович	не має	50,8587 га	товарне сільськогосподарське виробництво	с. Мицалівка

ПрАТ ,,Миронівська птахофабрика’’, канівський район, с. Степанці, вул..Жовтнева, 2. розведення птиці, виробництво м’яса і його реалізація.

Живуть, трудяться люди в цих невеликих селах з вірою і надією на краще майбутнє.

Ковтуни

Ось і верби схилились над шляхом,

Коси їм заплітають вітри.

Ти на працю і пісню багате,

Моє рідне село – Ковтуни.

Ковтуни – батьківщина моя,

Вся в вишневому цвіті весною.

І надія, і доля моя

Разом в горі і в щасті з тобою.

Тут вела у світи нас стежина

І вертала на рідний поріг.

Біля хати і мати й калина

Виглядають дітей із доріг.

Тут роки, як вода, прошуміли,

Відлітають вже в вирій сини.

Подаруй же їм долю і силу,

Моє рідне село – Ковтуни.

                                          О. Г.Мала

                               * * *

           Моє рідне село

Я так люблю своє село чудове –

Це край де я родилась і живу:

Там річечка тече, і знову й знову

Перемивається в ній щастя і добро.

Нехай моє село й маленьке,

Але для нас воно миліше над усе.

Я тут зросла і братик підростає.

Край, де ти родився, в серці залишається повік.

Я з гордістю про нього розмовляю,

Бо знаю кращого за рідний край немає.

Я ні на що його не проміняю!

Моє село – найкраще від усіх.

                                              Скорик Анна, учениця 9 класу

Ковтунам

Ковтуни, Ковтуни, Ковтуни,

Те село, де блукав я стежками,

Там, де слались квітучі лани,

Мов рушник вишивався руками.

Ковтуни ви мої, Ковтуни,

Таке миле село, добрі люди,

І в полях зашумлять ясени,

Голос птаха розноситься всюди.

Я люблю вас, мої Ковтуни,

Те село, де блукав я стежками,

Я приїхав – мене обійми,

Вітром теплим, рясними дощами.

Андрій Солоп

Використана література:

1. Іващенко Ф. І. професор Мінського університету. «Історичні дані. Мицалівка.»

2. «Мицалівка» Голиш Г.М., Голиш Л. Г.

3. І. Лучицький «Збірник матеріалів для історії общин і общинних земель в Лівобережній Україні ХVІІІ ст.»

4. М. Ф. Пономаренко. «Золотоніщина»

5. М. Ф. Пономаренко «Золотонощина в осадах».

6. «Описи Київського намісництва 70 – 80 років ХVІІІ ст. К. Наукова думка 1989 р.

7. «Описи Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.» К. Наукова думка 1997 р

8. Історія міст і сіл Української РСР. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР.

9. Інформація про село на who-is-who.com.ua

10. kovtuny.net.ua