Ковтунівський навчально-виховний комплекс

7 січня 1954 року – пам’ятна дата в історії Черкащини. Саме цього дня, згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР, на карті України з’явилась нова область – Черкаська. Про причини утворення такої адміністративно – територіальної одиниці й нині немає спільної думки. У державних документах сказано, що це зроблено з метою подальшого удосконалення адміністративного поділу, наближення керівництва партійних, радянських, господарських органів безпосередньо до виробництва й забезпечення більш високих темпів розвитку всіх галузей економіки й культури.

Якщо це так, то чому ця глобальна і актуальна проблема замкнулася лише на одній області? Невже вона була розв’язана в інших областях? Навряд чи так. Григорій Суховершко, який в свій час був секретарем обкому партії і входив до управлінської еліти області зазначає : « Говорили, що до утворення області був причетний М.С. Хрущов. Після невдалої спроби зі спорудженням « агро міст » він ніби планував розвантажити Київську область, найбільшу в республіці, і зробити її еталоном соціалістичного господарювання» [Нова Доба. –  2003. – №7. – С. 5].

На той час до Київської області входили 45 районів, управляти якими було надзвичайно складно. До того ж, частина з них відставала в розвитку, що не додавало авторитету столичній області. Цілком ймовірно, що, перебравшись до Москви, невтомний реформатор не забув про Київщину.

Дехто пов’язував утворення області з заходами з відзначення «300-річчя  возз’єднання України з Росією», які відбувалися в ці дні, з піднесенням престижу батьківщини гетьмана Б. Хмельницького [Бушин М.І., Гудачкова Н.В. та ін. Історія Шевченківського краю 1939-2002.- Черкаси: “Відлуння – Плюс”, 2003. – 232с.].

Більшість науковців схиляються до думки, що утворення Черкаської області слід вважати історичною закономірністю. Адже з давніх-давен навколишні землі завжди тяжіли до Черкас. Ще в XIV ст. тут виникло Черкаське староство, пов’язане з іменами Остафія Дашкевича й Дмитра Вишневецького. Пізніше, за часів Хмельниччини, існувала така  військово – адміністративна й територіальна структура, як Черкаський полк, потім був Черкаський повіт, нарешті – Черкаський округ, тепер – Черкаська область.

Звичайно, Черкащина – унікальний історичний край, з яким пов’язано багато вікопомних подій вітчизняної історії, життя і діяльність геніальних постатей України – Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка. Однак, необхідно підкреслити, що Черкаси набули статусу обласного центру не лише в силу своєї історичної значимості, а й завдяки такому економіко-географічному чиннику як вигідне розміщення на Дніпрі – не тільки потужному і надійному джерелу водозабезпечення, а й важливій водній магістралі на перетині із залізницею. Такого поєднання не мали, ні Сміла, ні особливо Умань, які на той час за іншими показниками нічим не поступалися, а то й випереджали Черкаси.

До Черкас відійшли 30 районів від сусідніх областей. Від Київської області: Бабанський, Букський, Городищенський, Жашківський, Звенигородський, Канівський, Катеринопольський, Корсунь-Шевченківський, Ладижинський, Лисянський, Маньківський, Мокро-Калигрський, Вільшанський, Ротмистрівський, Смілянський, Тальнівський, Уманський, Христинівський, Черкаський, та Полянський райони. Від Полтавської області – Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Шрамківський та Чорнобаївський райони. Від Кіровоградської області відійшли 2 райони: Златопольський та Кам’янський. Від Вінницької області відійшов Монастирищенський район.

Загальна площа області становила 21,1тис км² . Чисельність населення – 1 млн. 497 тис. осіб, з яких 261тис (17,4%) проживали в містах, а 1млн 236тис (82,6%) у сільській місцевості.

До складу області ввійшло три міста обласного підпорядкування (Черкаси, Умань, Сміла), 19 селищ міського типу, ще 12 міст, а всього – 815 населенних пунктів, підпорядкованих 453 міським, селищним і сільським радам депутатів трудящих.

Як зазначає Г. Суховершко, «люди переважно схвально зустріли утворення області. Проте частина місцевих керівників сприйняла такі зміни без ентузіазму. До Києва потяглася валка незадоволених з Умані, Жашкова та інших земель, які раніш входили до столичної області» [28, с. 7]. Були невдоволені і жителі Монастирища, яким було ближче до Вінниці, ніж до Черкас. Але у Києві не розглядалися заяви невдоволених, не бралися до уваги ніякі докази.

Позбувшись 20-ти районів, серед яких було мало передових, Київщина стала більш мобільною, здійснила ряд організаційно – управлінських заходів, одержала значну матеріально-технічну, фінансову, а також психологічну підтримку і швидко почала набирати висоту в господарському і культурному будівництві. Навколо столиці було створено великі м’ясо-молочні, овочеві й переробні комплекси. Що досить помітно позначилося на забезпеченні міста й області продуктами харчування, сировиною для підприємств. Значний крок зроблено в підвищенні врожайності зернових і технічних культур [16, с. 95].

Сторінки різних періодичних видань і передачі радіомовлення зарясніли іменами київських новаторів виробництва, цифрами зростання на всіх напрямках. Зважаючи на ці факти, цілком логічно розглядати зміни в адміністративно – територіальному поділі Черкащини в д. п. 50-х рр. в контексті народногосподарського розвитку.

(Із роботи Ярохович І. Ю., Черкаське територіальне відділення малої академії наук України, 2011 р.)