Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Адміністративно – територіальний устрій держави має винятково важливе значення, оскільки від цього залежатиме «поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів». Особливо необхідним такий устрій був в умовах командно-адміністративної системи. «Адже система партійних, радянських господарських органів будується відповідно з мережею адміністративно – територіального поділу, тому від його правильної організації залежить успішне вирішення питань політичного, економічного, культурного розвитку республік, областей, районів», зазначає з цього приводу А.А. Недух (Зміни в адміністративно – територіальному поділі УРСР (1919 – 1970) // Український історико – географічний збірник Вип. 1. – К, 1951. – С. 197-205.)

На кінець 1920 р. УСРР складалась з 12 губерній: Волинської, Подільської, Київської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Одеської, Миколаївської, Кременчуцької, Катеринославської, Олександрівської (Запорізької), Донецької. Згідно з постановою третьої сесії ВУЦВК IV скликання (жовтень 1922 р.) Запорізька і Кременчуцька губернії були ліквідовані, а Одеська і Миколаївська об’єднані  в одну під назвою Одеської.

В листопаді 1922 р. при ВУЦВК було створено Центральну адміністративно – територіальну комісію (ЦАТК), яка вказувала, що виділення одиниць нового поділу слід проводити на основі таких ознак :

а) зосередження промисловості;

б) зосередження технічних культур;

в) тяжіння населення до промислово – розподільчих пунктів;

г) напрям і характер шляхів сполучення залізничних, водних, шосейних та інших, а в деяких випадках;

д) національний склад населення.

Законодавчим актом, що закріпив новий поділ УСРР була постанова ВУЦВК від 7 березня 1923 р., згідно якої губернії УСРР замість повітів поділялися на 53 округи [18, с. 203]. Постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р. в УСРР скасувались всі 9 губерній і з 15 червня територія республіки поділялась на 41 округ.

У 1930 р. в УСРР була проведена чергова реформа, за якою скасувались округи, а натомість створювалося 5 областей : Харківська, Київська, Вінницька, Дніпропетровська і Одеська.

До Київської області ввійшов і тогочасний Черкаський район, а також ряд інших районів, які розташовувались на території сучасної Черкащини (Буцький, Гельмязівський, Драбівський, Жашківський, Звенигородський, Кам’янський, Канівський, Корсунський, Лисянський, Смілянський, Тальнівський, Чигиринський, Чоробаївський, Шполянський ). З утворенням Полтавської (1937 р.) і Кіровоградської (1939 р.) областей окремі з цих районів увійшли до їх складу, оскільки Київська область була непомірно «перевантажена», маючи 98 районів.

У 1937-1939 рр. в УРСР, як і в інших республіках Союзу, відбувалося збільшення кількості областей. Так, згідно з постановою ЦВК СРСР від 22 вересня у 1937 р. були створені Полтавська, Миколаївська, Кам’янець-Подільська (з 4 лютого 1954 – Хмельницька) і Житомирська області. 10 січня 1939 р. створено ще 3 області : Сумська, Кіровоградська і Запорізька [18, с. 208]. 30 березня 1944 р. було утворено Херсонську область, територія якої склалась з частини районів Миколаївської і Запорізької областей.

Значні адміністративно – територіальні зміни відбулись у 1954 р. У лютому 1954 р. Кримська область була передана зі складу Російської РФСР до УРСР. 15 лютого 1954 р. територію Ізмаїльської області було повністю приєднано до Одеської області. 7 січня 1954 р. було створено черкаську область. Створення Черкаської області було викликано рядом об’єктивних причин і дало позитивні наслідки вже в перші роки існування області. Поряд із змінами в обласному поділі у 50-х  роках відбувались численні зміни в територіальному устрої районів, а кількість сільрад значно зменшилась в результаті їх укрупнення.

(Із роботи Ярохович І. Ю., Черкаське територіальне відділення малої академії наук України, 2011 р.)