Коментар  до  уроку. Пропоную вивчення містерії “Великий льох” Т.Г.Шевченка на основі сучасної навчальної технології продуктивного навчання при використанні пошукового (аналіз художнього тексту як літературознавче дослідження) та операціонального (“роби так, як я”) методів інноваційного викладання української літератури.

Таку модель уроку бажано реалізовувати в гуманітарному навчальному закладі у класі з поглибленим вивченням гуманітарних предметів, де учні вже мають уміння самостійно працювати із рекомендованою літературою, мають навички аналізувати, досліджувати художній твір на засаді практичного досвіду: результат праці окремих галузей діяльності (зокрема: істориків літератури, теоретиків, критиків, дослідників, журналістів) вводиться у навчальний процес. З досвіду роботи маю право зазначити: учні із великим задоволенням працюють на уроці, тому що почувають себе активними учасниками тієї галузі, яку вони обрали, яка забезпечує індивідуальний розвиток особистості. Але реалізації такого уроку передує велика праця учителя:

– підбір відповідної літератури, домогтися, щоб учні її опрацювали;

– проведення консультацій загальних і відповідно по галузях;

– допомогти  кожній  групі   оволодіти  конкретними  навичками досліджувати твір і обґрунтовувати (вмотивовувати) свої думки, власне бачення;

– уміти знайти результат своєї праці, поєднати її з іншими галузями, в результаті чого отримати цілісний урок, на якому розкривається дана тема, досягається відповідна мета.

Тема: “ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ” Т.Г.Шевченка – одна з вершин творчого генія поета у зображенні трагічних епізодів історії України.

Мета: навчальна: через використання Т.Г.Шевченком образів-символів,

реального й містичного дослідити минуле України; визначити критичну оцінку поета-патріота до зображених подій;

виховна: на основі розуміння істинної історії України виховати почуття любові і співпереживання за її трагічну долю; виховати почуття гордості за свою націю і державу; соціальні та комунікативні компетенції: поглибити поняття про містерію як жанр твору.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка 1845 року; репродукції малюнків Т.Г.Шевченка 1845 року: “Богданова церква у Суботові”, “Богданові руїни в Суботові”; портрет гетьмана Богдана Хмельницького; ілюстративний матеріал із зображенням кобзи, бандури, ліри.

Тип уроку: урок-дослідження (проводиться у формі засідання наукового товариства гімназійного інституту шевченкознавства) із використанням сучасної технології продуктивного навчання  при пошукових   (аналіз художнього тексту із застосуванням знань літературознавства, історії України, народознавства) та операціональних методах інноваційного навчання.

Не можна, одначе заперечувати, що Шевченко не тільки поет національний, але й поет-націоналіст. Питання про долю української національності займає перше місце в його поезії.

А. Луначарський.

Хід   уроку

І етап уроку. Вступне слово вчителя:

Образ німої, сплюндрованої, закутої в кайдани України, постійно тривожив душу поета-патріота і ставив перед ним болючі питання: як сталося, що його народ живе без держави? Які причини привели до втрати національного обличчя? Чому

… Заснула Вкраїна,

Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла

І в дупло холодне гадюк напустила?..

Ланцюг таких запитань привів Т.Шевченка до кінцевого наслідку: написання поеми “Великий льох”.

Далі вчитель пропонує зосередитись на дослідженні завдань, вирішення яких нас переконає, що “Великий льох” – це дійсно одна з вершин творчого генія Тараса Шевченка:

1.Причини і час написання Т.Шевченком твору “Великий льох” та його подальша доля.

2. Зміст заголовка, епіграфа.

3. Визначення жанру. Композиція твору.

4. Символічність образів.

5. Тема та ідея твору.

6. Актуальність і значення поезії.

Уроку-дослідженню на дану тему сприятиме застосування сучасної технології продуктивного навчання: на уроці працюватимуть такі наукові секції:

– секція історії літератури;

– секція теорії літератури;

– секція науковців-дослідників (три групи);

– літературних критиків (2-3 учні);

– журналістики (2-3 учні).

Після ознайомлення із завданнями уроку учні відповідно до своїх уподобань діляться на наукові секції і обирають конкретні завдання. Учитель оголошує засідання наукового товариства відкритим. Учні працюють над конкретними завданнями  (№1 “6 – секція історії літератури, № 2, № 4 – секція теорії літератури, №3, №5 – науковці-дослідники, критики оцінять роботу всіх секцій, порівнявши із  попередніми дослідженнями цього твору,  журналісти слідкуватимуть за глибиною, логікою думок і підготують статтю до шкільної газети “Дзвоник”).

II етап уроку. Опрацювання нового матеріалу (дослідницька робота).

1.Першими до слова запрошуються представники секції ІСТОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ. Перед ними стоїть завдання: з’ясувати причини і час написання Т.Шевченком поеми “Великий льох” та розкрити його подальшу долю (№1).

Учні повинні пригадати біографію письменника: у 1845 році Т.Шевченко прибув із Петербурга на Україну, щоб працювати в Археографічній комісії при Київському університеті святого Володимира. Вивчав і зарисовував пам’ятки старовини, тому що не покидав думки і далі видавати “Живописную Украину”. Особливо його зацікавила Богданівська тема. Ще навчаючись в Петербурзькій Академії мистецтв, Тарас Шевченко виконав малюнок “Смерть Богдана”. У Суботові, біля колишньої резиденції гетьмана, замальовує козацькі хрести, збудовану гетьманом церкву Іллі (“Богданова церква в Суботові”) і розриті москалями підземелля – залишки колишніх гетьманських палат (“Богданові руїни). На цих руїнах він відчув усю ганьбу національного поневолення, сором національної зради цілих поколінь.

Саме тут, на руїнах Суботова й Чигирина – зганьблених руїнах колишньої слави, у Т.Шевченка з’являється нестримне бажання будити “живих і мертвих”, благати земляків прозріти, проклинати зрадників. Ці почуття тривоги за долю України знайшли своє відображення в поезіях “Розрита могила”, “Чигирин”, “Великий льох”. Тут, можна вважати, остаточно сформувалась його антимосковська концепція: думаючи про “сплюндровану”, “обчухрану” російським братом Україну, дивлячись на Богданову церкву як символ руїни нації, письменник робить висновок, що все це йде від возз’єднання з Росією. Малюнки “Богданова церква в Суботові”, “Богданові руїни в Суботові” послуговують яскравими ілюстраціями до твору “Великий льох”.

Використовуючи знання опрацьованої літератури, учні далі повідомляють, що Т.Шевченко у квітні 1845 року був запрошений поміщиком Олександром Лук’яновичем у село Мар’їнське для малювання портретів його родини. Жив поет у цьому селі і восени 1845 року. Тут він написав поеми “Єретик” (10.X), “Сліпий” (16.X). Так датує “Шевченківський словник” (т.І, стор. 385), та, на жаль, про “Великий льох” у статті “Мар’їнське” не згадується.

У “Кобзарі” (1960 р.) під першими трьома частинами твору стоїть дата:

1845

Миргород.

Під поезією “Стоїть в селі Суботові” –

21 Октября 1845

Марьинское.

Таке ж датування стоїть у кінці поезій, поміщених у І томі 6-титомного зібрання творів Т.Г.Шевченка (вид,Академії Наук УРСР, К., 1964).

У такому поважному “Літописі життя і творчості Т.Г.Шевченка” (В.Анісов, Є.Середа, К., вид. “Дніпро”, 1964) поема “Великий льох”, як і “Сліпий”, зовсім випали із творчої спадщини поета. Перебування Т.Шевченка у с. Мар’їнському значиться 20 жовтня 1845р., коли була написана поема “Єретик” (“Кругом неправда і неволя”). 23 жовтня поет вже був у Миргороді, звідки писав лист до А.і П. Родзянків. Але і тут про дану поему немає ніякої згадки.

Ю. Івакін у статті “Великий льох” (“Шевченківський словник”, т. І, 1976) пояснює, що “в списку І.Лазаревського кін. 50 р.р. 19 ст. з виправленнями Шевченка є авторська дата: “Миргород. 1845”. Це дає змогу твердити, що основну частину “Великого льоху” написано в Миргороді (проте у статті “Миргород” теж не згадується про твір). Крім того, у “Шевченківському словнику”, як і в “Літописі…” повідомляється, що у Миргороді 4.Х.1845 р. були написані вірші “Не завидуй багатому” та “Не женися на багатій”; “24.X. 1845 поет пише листа до А. та Н. Родзянок (треба: А. та П. Родзянок, бо Андрій та Павло Родзянки). Все ж таки, стверджує Ю.Івакін, “датою закінчення твору слід вважати   21.X.1845, оскільки так датовано автограф вірша “Стоїть в селі Суботові”, який за змістом є епілогом “Великого льоху”.

Павло Зайцев (монографія “Життя Тараса Шевченка”, К., “Мистецтво”, 1994, стор. 136) зазначає, що Т.Шевченко у 1845 р. повертається   “на Миргородщину до Лукіяновича, магната, що жив розкішно, часто робив бучні прийняття-бенкети і був завзятим мисливцем”. Прожив поет у Мар’їнському до середини серпня. Захворів. Не зважаючи на хворобу, переїздив із Миргорода до Мар’їнського і назад. У цей час, зазначає автор монографії, переживав Т.Шевченко пору надзвичайного творчого піднесення, бо за якихось два тижні “створив тут такі великі речі, як поеми “Єретик”, “Сліпий” і містерію “Великий льох”. Нарешті! Вперше зустрічаємо послідовність написання творів Миргородсько-Мар’їнського періоду. П.Зайцев писав про це у 30-х роках, перебуваючи вже в еміграції, тому в українському шевченкознавстві на хронологію твору, обгрунтовану П.Зайцевим, ніхто не зважав).

КРИТИКИ рецензують дослідження істориків літератури і разом з ними приходять до в и с н о в к у: на основі обгрунтування П.Зайцева слід констатувати, що поема “Великий льох” – її частини “Три душі”, “Три ворони”, “Три лірники” були написані в Миргороді 1845 року (вказати на більш точну дату неможливо) і завершена у Мар’їнську поезією “Стоїть в селі Суботові” – 21 жовтня 1645 року.

ІСТОРИКИ ЛІТЕРАТУРИ можуть доповнити свою розповідь цікавим повідомленням, із яким знайомить Олександр Кониський (“Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя.” К., “Дніпро”, 1991, стор. 162-163): “…Стріваємо нашого поета в Миргородському повіті у приятеля його Лук’яновича. Тоді ото він написав у Миргороді прегарну свою містерію “Великий льох”. „..Гостюючи у Чужбинського, він перечитав йому чимало своїх нових поетичних творів. “Предивні були твори у Шевченка”, – каже Чужбинський. З великих творів його найбільш уподобав Чужбинський поему “Іван гус” і містерію без назви. “В першій. – каже автор “Воспоминаний о Шевченко” , -Тарас піднявся до свого апогею; містерія змістом була слабша за “Гуса” одначе ж і там Шевченко розсипав силу квіток української поезії”. Як бачимо, О.Кониський подає й оціночну характеристику твору, що, на жаль, пізніше на довгі роки замовчуватиметься.

Така непослідовність “біографії” твору налагоджує нас на те, що в період “оновленої червоної імперії” (за Є.Сверстюком) доля поеми Т.Шевченка була скривдженою: зміст її перекручувався й переінакшувався на новий лад, або ігнорувався зовсім. Так, у “Кобзарі”, виданому 1980 року видавництвом “Дніпро”, текст поеми відсутній. Прикро, що у такому чудовому виданні “Кобзаря”, ілюстрованому народним художником СРСР Василем Касіяном, яке у 1974 році видало “Дніпро”, теж не знайшлося місця для “Великого льоху”.

КРИТИКИ доречно звертаються до харктеристики “Великого льоху”, подану у 8-митомній “Історії української літератури” вченим-шевченкознавцем Є.П.Кирилюком: “Шевченко бачив першу причину зла в присязі Богдана Хмельницького на підданство цареві в січні 1654р. в Переяславі. Поет не міг свого часу дати об’єктивну й всебічну оцінку цього історичного акту”. Повністю з таким висновком, зазначають представники секції критиків, не можна погодитись, оскільки найбільше зло припадає на дальший історичний період: царювання Петра І, Катерини II, зраду козацької старшини, які договір 1654 року про возз’єднання України з Росією після смерті Богдана Хмельницького перекрутили на свою користь – період “руїни”.

Як підкреслює у 90-і роки літературознавець Андрій Скоць, “Найбільше клопоту радянському літературознавству завдав Шевченко саме цією поемою-містерією. Ніяк не вкладалася вона в прокрустове ложе марксистсько-ленінської ідеології та методології. (“Дивослово”, № 3-4, 1992).

Отже, багатьох не влаштовував цей твір своєю викривальною силою, боялися його друкувати, вивчати, боялися сказати велику Шевченківську правду.

2. На друге завдання просять слова представники секції ТЕОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ. Вони доводять, що заголовок твору – алегоричний. Слово “льох” у “Тлумачному словнику» пояснюється як спеціально обладнана яма для зберігання продуктів харчування; а також: приміщення для переховування або ув’язнення кого-небудь. За своїм значенням відповідно до змісту твору найточніше підходить друга частина тлумачення цього слова: приміщення для переховування або ув’язнення кого-небудь. За алегоричним змістом у творі великий льох – це великий скарб: незалежна Українська Держава, яка за часів Богдана Хмельницького була визнана Європою як суб’єкт міжнародного права. Микола Аркас (“Історія України-Руси”, К., Вища школа, 1993, стор.703) так характеризує Україну в той період: “У ті давні часи ні один ще народ не мав такої демократичної республіки (держави з виборним державцем), якою була Україна, не мав такого рівноправного і міцного військового устрою в себе, який мала Січ Запорожська, – це був “український лицарський орден”, що не має собі рівних у Європі й до наших часів”.

Цей “скарб ” – звільнена Україна – (як далі трактується епіграфом) покладений сусідам нашим. Московському уряду на зухвальство і знущання. Зрадивши своїй державі, втративши   самостійність, ми стали предметом загального осуду й глузування:

Так сміються ж з України

Стороннії люди!

Отже, учні із секції ТЕОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ розкрили зміст заголовка та епіграфа твору. Далі визначають жанр: містерія.

У “Словнику літературознавчих термінів” (В.Лесин, О.Пулинець, К., “Радянська школа”, 1971) пояснюється, що це слово грецького походження, означає таїнство, таємничий релігійний обряд на честь якогось божества в стародавні часи – масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд, які здійснювалися у святковий день на майдані. “Шевченківський словник” т. І дав таке тлумачення:

1. Жанр західноєвропейської середньовічної релігійної драми. Її елементи відбилися в українській драмі 17-18 ст.

2. Різновид романтичної алегорично-символічної поеми, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, таємничість, символіка, філософічність і тяжіння до драматизації (діалогічність). Ці риси властиві поемі Шевченка “Великий льох”…

Із тлумачення, який дає “Літературознавчий словник-довідник” (К., Академія, 1997, стор. 462) дізнаємося ширше про поняття самого слова (грецьк. mуstеreгіоn -таїнство, таємничий релігійний обряд на честь якогось божества);

про історію цього літературного жанру: “Виникнувши у ХШ ст., вона поширилась у ХІУ-ХУ ст. в Італії, Англії, Німеччині, Нідерландах, Франції у вигляді масових видовищ. Містерія інсценізувала народження, смерть і воскресіння Хреста. Ці три події християнської історії були їх композиційними центрами.

Тому Тарас Шевченко свій твір також подав у трьох частинах. Звичайно, він використав лише основи цього жанру, а сам твір наповнив українськими фолькльорними образами-символами, алегоріями, що дало можливість йому художньо втілити відповідні політичні мотиви.

Спостерігаємо цікаву деталь: як жанр твору впливає на його композицію і символічність образів. Містерія інсценізувала народження Хреста – у творі це, створена Богданом Хмельницьким, – Українська держава; смерть Хреста – у творі: знищення Української держави Петром І та Катериною II; воскресіння Хреста – у творі: відродження Української держави. Як бачимо, “Великий льох” теж побудований із трьох частин. Крім того, у кожній із трьох частин діє три дійові особи, чим наближає твір до драматичного жанру.

Доречно звернути увагу на число ТРИ, яке в українському народознавстві належить до магічних чисел, що походить ще з періоду язичества і означає надприродну силу. Невипадково це число часто зустрічається у народних піснях та в жанрах фольклору.

ТЕОРЕТИКИ звертають увагу на “Автопортрет” Т.Г.Шевченка 1845 року, коли був написаний “Великий льох”: отже, не про романтичну піднесеність, що характерна була для першого “Автопортреті 1840 року, і не про національний романтизм, властивий поетичній збірці “Кобзар”, йдеться мова. Учні підкреслюють позицію Тараса Шевченка як поета-патріота-націоналіста, що яскраво виражається в цьому творі.

3. Естафету приймає секція НАУКОВЦІВ-ДОСЛІДНИКІВ (І група), які розкривають зміст розділу “ТРИ ДУШІ”.

Як сніг, три пташечки летіли Через Суботове і сіли

На похиденному хресті

На старій церкві…

Дійсно, спотерігаємо на рисунку “Богданова церква в Суботові” похилений хрест на Іллінській церкві, де похований бувший гетьман України. Навколо неї -кладовище: могили, немає жодної живої душі, безлюдне – пустка. Вікна в церкві замуровані, двері міцно зачинені – ніхто не добереться через могутні стіни-мури до святого духу Української держави, що за часів Богдана Хмельницького отримала статус вольності й незалежності.

Три пташки – три душі – чекають, коли розкопають льох, тоді вони потраплять у рай. Учні зачитують гріхи, за які покарано трьох дівчат-пташок.

Перша перейшла дорогу з повними відрами гетьману, коли той їхав Москві присягати. За народними прикметами це означало, що вона благословила його на вдачу. Присяга відбулася. Та якби знав і сам Богдан, як через деякий час розтопчуть Україну, перетворять на рабиню, знищать завойовану ним свободу, про яку мовилося в угоді, то краще б не відбувалась ця Велика Рада. Присяга отруїла всіх підступністю, нещирістю, зрадою, тому й вода у відрах перетворилася на отруту, від якої помер весь рід . Смерть цілого роду – символ смерті всієї України, всієї нації – те, що й домагалися кати-правителі царської Росії: український народ, його мову, традиції знищити з коренем.

Друга дівчина карається, що услужила цареві: напоїла водою його коня. Йдеться про Петра І, який вертався в Москву після Полтавської битви „коли був спалений Батурин” – резиденція українських гетьманів (на той час гетьмана Мазепи). Знищили Чечеля, який підтримував політику Мазепи, вирізали людей у Батурині. Все це діялось за “мудрою” вказівкою Петра І.

За народними звичаями не дозволялося напувати водою коня клятого ворога, який здійснив скільки злочинів. Вода – це символ життя. Отже, відбулося ніби благословення російського царя на життя, на здоров’я, а значить і на дальше поневолення українського народу.

Третя малою в матері на руках плакала, а коли мати показала на Дніпро й золоту галеру, з якої цариця Катерина милувалася жахливою пожежею монастиря Межигірського Спаса, що горів з її доброї руки, дівчинка посміхнулася – “та й духу не стало! Й мати вмерла, в одній ямі обох поховали!” Дитина була покарана за свою посмішку: хоч і не знала ж, бідна, що в тій галері сиділа “голодна вовчиця” – “лютий ворог України”. Таким чином, жорстокого ворога поблагословила посмішкою.

ДОСЛІДНИКИ звертають увагу на символічний колір цих пташок-душ:

білі, як сніг. З давніх-давен білий колір у наших предків вважався символом чистоти і невинності. Отже, ці дівчата – чисті й невинні у своїх вчинках, ненавмисно вони вдалися до гріхів, за що   стали жертвами жорстокості російсько-царського режиму: через те не можуть потрапити до раю.

Можливо, Бог жорстокий і злий, що так тяжко карає? Учні роблять висновок, що такою була жорстока дійсність від часів Петра І і Катерини II до царювання Миколи II.

ДОСЛІДНИКИ (І група) разом із КРИТИКАМИ роблять висновок: через символічні долі “душ” Т.Шевченко зображує становище українського народу, гнівно обурюється, як російський царизм скористався із возз’єднання   України з Росією, з перемоги над шведами, із рабського плазування козацької старшини для дальшого посилення гніту і проведення антиукраїнської політики.

ТРИ ВОРОНИ

Першими беруть слово КРИТИКИ і доводять, що три ворони – це алегоричні образи українських, польських і російських реакційних сил, які вже свідомо вчинили великі злочини. Ця думка знову не співпадає із характеристикою Є.П.Кирилюка (Історія української літератури у 8-ми томах, т. 3): “Поет перебуває на революційних, інтернаціональних позиціях – три ворони це алегоричний образ російського, українського і польського народів”, – з чим аж ніяк не можна погодитись.

II група НАУКОВЦІВ-ДОСЛІДНИКІВ: розділ починається пташиним звуконаслідуванням: “Крав! Крав! Крав! Крав Богдан крам”, тобто волю, яку повіз у Київ (мається на увазі: Переяслав, що розташований недалеко від Києва) та продав злодіям, тобто Московщині. У народі є така прикмета: коли крякає ворон, то біду посилає. Народне прислів’я теж доводить цю прикмету: “Кому ворон над головою кряче, той має щастя собаче”. Чорний ворон завжди був символом нещастя, горя, трагедії. Невипадково третя (російська, звертаємо увагу, що саме російська, а не якась інша) ворона провіщає:

Через мост идет черт,

А коза по воде:

Быть беде! Быть беде!

Далі ворони ведуть розмову про ці біди: три укази Микола І видав, щоб побудувати залізницю між Москвою і Петербургом, де від важкої праці, холоду, голоду й хвороб полягло шість тисяч душ (російська ворона). Тоді як вельможі бенкетують у Парижі, веселяться в честь того, що придушили польське повстання, а повстанців у “Сибір загнали” (польська ворона).

Українська розповідає про “благородні діяння” московської ворони:

пожежа Батурина, страта Полуботка, нові укази про зруйнування України, покаяння Петром І однодумців Мазепи – загибель українського козацтва у війні із Швецією на території Фінляндії, загарбницька політика російського уряду, “що нічого уже в хаті взяти”.

Проте українська ворона перевершила своїм вихвалянням тих двох: їх ще й не було на світі, як вона вже “шинкувала та кров проливала” із своїх братів – йдеться про важливу історичну минувшину, яку не хотіли визнавати “славні історики”: на цій території найдревніша все-таки українська народність. Українські державні мужі (князі) в ім’я своєї слави проливали кров своїх же українців-братів. Але зрадництво і продажність нації принесло найбільше лиха нашій державі.

Далі втручаються КРИТИКИ: розповідають про фальшиві доводи російського історика Карамзина і його “Историю государства Российского”, в якій він намагався довести, що Росія – одна з найдавніших і найперших держав на території бувшої Русі, тому всі повинні схилятися перед її вищістю.

НАУКОВЦІ-ДОСЛІДНИКИ продовжують: українська ворона не хоче відстати вихваляннями своїх подвигів від подруг і повідомляє, що цієї ночі повинні народитися близнята:

Один буде, як той Гонта,

Катів катувати!

Другий буде, що вже наш!

Катам помагати…

Хоч інші сестриці погрожують покарати Гонту, щоб не розпустив “правду й волю по всій Україні”, та все ж таки українська посестра радить інше:

Поки сліпі люде,

Треба його поховати,

А то лихо буде!

Сліпі люди –   символічний образ одурених українців, які постійно зустрічаються у творчості поета. Темні реакційні сили намагаються розправитися із вільнолюбивими, які щойно повинні з’явитися в образі Ґонти.

Учні – дослідники порівнюють злодіяння Петра І і Катерини II, загарбницьку політику російського уряду та продажність українських “патріотів”, зображених Тарасом Шевченком у сатиричній поемі-комедії “Сон”, у посланні “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” Україна у творах поета виступає в образі великої руїни, “розритої могили”, “Богданових руїн”.

Отже, ДОСЛІДНИКИ разом із КРИТИКАМИ переконують, що “Великий льох” – це продовження великої тривоги поета-патріота за зганьблену долю України, яка знайде своє відображення і в наступній його творчості.

ТРИ ЛІРНИКИ

Учні, які ввійшли до III групи секції НАУКОВЦІВ-ДОСЛІДНИКІВ, аналізують останній розділ – “Три лірники”: якщо у попередніх частинах минувшина України зображена у символах, міфічних сюжетах, алегоріях, то лірники подані у нинішніх для поета стосунках України із російськими поневолювачами.

Лірники – мандрівні співці, сліпі старці, що в супроводі ліри (звертають увагу на ілюстрацію із зображенням старовинних інструментів) виконують переважно “набожні” пісні, здебільшого книжного походження, а також жартівливі та сатиричні, так звані “чічітки” (на відміну від кобзарів, які в основному виконували, приграваючи на кобзі, історичні пісні, героїчні думи, брали участь у козацьких походах., гайдамацьких повстаннях).

Як бачимо, нема кому продовжувати славу Богданову: одні загинули, другі, зневірившись у братстві північного сусіда, відокремились (кошовий Сірко і полковник Богун), треті – продались Московщині, зрадили Україну. Нема кому заспівати й славу Богданові. Прийшли тільки лірники – старі, немічні та ще й із фізичними вадами: сліпі, криві й горбаті. Такими стали українці на Вкраїні. Ось на що перетворила Московщина український народ: безсилий, немічний, безпорадний. Не дивлячись на свою старість і втому, лірники йшли до льоху виконати свій обов’язок: заспівати про Богдана. Та не зчулись, як заснули, не бачать, що вже три дні (знову магічне число ТРИ) льох копають: розкопують Богданів маєток: скарб шукають. Знайшли тільки кістки в кайданах, черепок і гниле корито – символи смерті, рабства, голоду й бідності.

учні-дослідники звертають увагу на відповідність опису до зображуваного на рисунку “Богданові руїни в Суботові”. Все це заховав Богдан під землею, тобто звільнив Україну від рабства й бідності. Але ж російський уряд розкопав їх знову. Так і залишив, не загорнувши. Засобами їдкої іронії поет відобразив відповідь мертвого Богдана на загарбницьку політику російського брата. Взяли добро Богданове? Добре облизались?

Від цього справник, який керував розкопками, скаженіє і лють свою зганяє на простих людей, в тім числі на лірників:

“Вы што делаете, плуты?!”

“Та ми, бачте, пане,

Співаємо про Богдана…

“Я вам дам Богдана!

Мошенники, дармоеды!

Й песню спожили

Про такого ж мошенника… ”

Справник,  бачачи  неспроможність  старих лірників  протистояти жорстокості, вдається до більшого деспотизму: наказує їх завалить і випарить у московській бані-прохолоді. Автор показує цими образами, як московська влада розправлялася з українською духовністю, щоб і пісень не було чути, щоб перетворити український народ на німих рабів-виконавців, які, ставши рабами, повинні проявляти байдужість до поневолення рідного краю. Але ж тільки

…малий льох в Суботові

Москва розкопала!

Великого ж того льоху

Ще й не дошукалась.

Йдеться про Богданову церкву, яка стояла на черзі наступних розкопок. Там – могила Богданова, там – дух України, захований за міцною будівлею, тому недоступний сатрапам-загарбникам. Цей дух свободи й незалежності за українською ментальністю – незборимий, святий, великий, бо захований там, де знаходиться  душа Богдана: у великому льосі, у Богдановій церкві.

ДОСЛІДНИКИ спільно із КРИТИКАМИ роблять висновок, що в попередніх трьох частинах, використовуючи образи-символи та відповідні алегорії, автор змалював трагічний образ України від часів договірного акту про возз’єднання України з Росією до часів Миколи І.

ЕПІЛОГ – найбільш вагома частина “Великого льоху”, в якому розкривається   ідея твору. Тому варто характеризувати його вчителеві. Богданова церква символічно означає домовину України – поховання Української Держави. Автор болісно оцінює діяння Богдана, із-за яких тепер очухрали Україну, попрікає його за те, що “занапастив єси вбогу сироту Украйну”, “все оддав приятелям”. Тарас Шевченко жалкує за часами гетьманства Богдана Хмельницького, за створеною ним вольністю, яку насправді не Богдан занапастив, а його наступники дозволили Московщині панувать на українських землях. Адже умови єднання були складені досить грамотно (забезпечувалась автономія, незалежність України – див. посібники з історії І.Крип’якевича, М.Аркаса, М.Грушевського). Та договір був зразу ж порушений з боку московської сторони: відмовилися присягати, щоб вольність і порядки України були недоторканими. Не знав Богдан, що через три роки (1657) після прийняття угоди   помре, а документи угоди (Березневі статті) будуть сфальсифіковані російською стороною і права України будуть знищені його наступниками, зокрема і сином Юрієм.

Автор вірить у державне воскресіння, що “церков-домовина розвалиться”, духові волі стане там тісно, бо що ж то за воля – замурована стінами, міцно зачинена дверми?

 

Вчитель читає напам’ять епілог, наголошуючи,

що …і з під неї

Встане  Україна.

І Розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить.

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

Так в історичному й філософському плані Тарас Шевченко розглядає проблеми політичної свідомості, її втрати, що спричинило втрату державності. Епілог, як і більшість поезії Тараса Шевченка, звучить оптимістично.

ВЧИТЕЛЬ передає слово учням із секції ТЕОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ для визначення теми та ідеї твору: за допомогою символічних та алегоричних образів, сцен автор показав трагічну минувшину України від часів союзу із загарбницькою Москвою, від гнітючої політики Петрухи та вовчиці-Катерини, коли викорінювалися залишки української свідомості, до безвольної німої й сліпої України часів Миколи І.

Ідея полягає у безсмерті українського духу, у відродженні Української державності, української нації, духовності. Але воно можливе тільки при патріотичному сумлінні українців, які повинні пробудитися від колоніально-націоналістичного сну й тотального поневолення.

6. Розкрити останнє завдання беруть на себе відповідальність представники секції ІСТОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ: актуальність і значення твору випливає із пророцтва поета-патріота, його вболівання за долю України, велику ненависть до злочинів, заподіяних зрадниками і братами-загарбниками, відродження української нації. Звертаємось до епіграфа уроку і робимо висновок, що Тарас Шевченко – істинний захисник прав українського народу, його держави, нації, справжній поет-патріот, поет-націоналіст.

Також доречно тут навести рядки видатного шевченкознавця з діаспори Ореста Павліва, які подає у підручнику “Українська література” (9клас) Борис Степанишин: “Поет з трагічним болем в душі спостерігав, як Москва руйнувала і жорстоко викорінювала залишки свідомості історичного буття серед українського  народу  і  як дедалі  затягувався зашморг російського великодержавного ланцюга на шиї приборканої України. Тому в поемі “Великий льох” поет свідомо зробив ретроспекцію в історичне минуле України, щоб чітко вказати на головні хиби, злочини, навіть на свідомі провини, які привели козацьку державу до тотального поневолення… Мабуть, щоб струсонути сумління своїх земляків і збудити їх з летаргічного сну національної несвідомості та байдужості, поет, компонуючи поему, поставив у вступі до неї слова псалмоспівця, сповнені болю й трагічної розпуки, щоб були вони для тих, хто читатиме сю поему-містерію, пересторогою і наукою” (ст. 226).

ІІІ етап уроку. Учні підводять підсумок: що вони досягли (дослідили) на уроці, чи задоволені своєю працею, що нового відкрили для себе, перегортаючи ще одну сторінку поетичного таланту Т.Г.Шевченка – поему-містерію “Великий льох”, яка є (як переконливо було доведено під час дослідницької роботи) однією з вершин творчого генія великого Кобзаря України.

Учитель оцінює роботу учнів, вмотивовуючи їхні відповіді, вміння працювати й осмислювати потрібні факти із рекомендованої літератури. Дає поради на подальші етапи роботи.

IV етап уроку. Завдання додому: дати характеристику образу України за поемою-містерією Т.Г.Шевченка “Великий льох”.

Вивчити напам’ять епілог: поезію “Стоїть в селі Суботові”

Н.М.Шпильова, вчитель

української мови та літератури гімназії ім. В.Т. Сенатора м. Сміли