Ковтунівський навчально-виховний комплекс

 

Після переможного завершення історичної битви на Курській дузі радянські війська розпочали загальний наступ з метою визволення Лівобережної України. У другій половині вересня 1943 року розгорнулись запеклі бої на території Золотоніщини. Фашисти вчинили військам Воронезького фронту відчайдушний опір, намагаючись за всяку ціну втриматись на лівому

березі Дніпра. На Правобережжі був споруджений так званий «Східний вал», а Гітлер самовпевнено заявив: „Швидше Дніпро потече назад, ніж росіяни здолають його”.

 

У визволенні нашого краю безпосередню участь взяли війська 3-го гвардійського Сталінградського механізованого корпусу, 23-ї, 218-ї та 138-ї стрілецьких дивізій, 662-й близькобомбардувальний авіаполк та інші підрозділи.

Після визволення Ромодану і Лубен війська 3-го Сталінградського мехкорпусу, якими командував генерал-лейтенант Віктор Тимофійович Обухов, одержали завдання визволити Золотоношу, форсувати Дніпро і створити стратегічний плацдарм на його правому березі.

21 вересня 1943 року 7-а і 8-а бригади вибили німців із села Бойківшини, перерізавши залізничний шлях на Золотоношу. Наступного дня вони повели наступ на Золотоношу, а 9-а бригада – на село Вознесенське – значний опорний пункт противника. Воїни 7-ї бригади, переслідуючи відступаючих німців, зайняли село Деркачівку та хутори Вершинозгарський і Андріївський. Запеклий кількагодинний бій розгорівся за село Скориківку, де знаходились значні сили противника. Проте опір фашистів було зламано і село стало вільним.

Тим часом командир 9-ї бригади полковник С.Д. Кремер доповідав командуванню корпусу: «Веду запеклий бій за Вознесенське. Противник чинить упертий опір». Водночас корпусна розвідка повідомила про рух відступаючих сил противника із Драбова на Золотоношу. Для того, щоб не допустити об’єднання ворожих підрозділів, наші війська посилили натиск і рішучим фланговим ударом 9-ї бригади вибили фашистів із Вознесенського.

На світанку 22 вересня 1943 року воїни 3-го мехкорпусу зав’язали бої на підступах до міста. Ворога було вибито із Антипівки, Бакаївки, ст. Пальмира. О 7-й годині ранку частини 8-ї бригади під командуванням полковника Д.М.Бєлого зав’язали вуличні бої безпосередньо в Золотоноші. На північно-східну околицю міста увірвався передовий загін 7-ї бригади під командуванням командира танкового полку майора Митенкова. Основу цього бойового авангарду склали мотострілецькі батальйони капітанів О.А.Нанав’яна і О.Ф.Борисова. Загін був підсилений артилерією, мінометами, ротою протитанкових рушниць і трьома танками. Згодом підоспіли і основні сили 7-ї бригади під командуванням М.І.Родіонова.

Воїни 8-ї бригади зуміли зламати запеклий опір ворога у районі залізничного вокзалу, а загін Митенкова і підрозділи 7-ї бригади, просуваючись із боєм від вулиці до вулиці, о пів на дев’яту ранку вийшли на північно-західну околицю міста. Тут противник зустрів їх мінометним вогнем, а драбівське угрупування німців, підійшовши до міста, кинулося у контратаку. Проте вихор вогню наших підрозділів змусив фашистів безладно відступити у північно-східному напрямі в надії з’єднатися із частинами, що відкочувались із Вознесенського під натиском гвардійців 9-ї бригади.

22 вересня до 10 години 30 хвилин бригади корпусу у взаємодії з підрозділами 218-ї стрілецької дивізії оволоділи містом і залізничною станцією Золотоноша, знищивши при цьому 70 ворожих солдатів і офіцерів і захопивши великі трофеї.

Проте на цьому бої за місто не закінчились. Зібравши свої розгромлені та розрізнені частини, противник кинувся в шалену контратаку з наміром з’єднатись із вознесенським і драбівським угрупуваннями. Після запеклого бою ворогу вдалося прорватися і з’єднатись із вознесенським угрупуванням. Склалася небезпечна обстановка. Усі три бригади виявилися відрізаними від штабу корпусу і тилових частин, а 7-а і 8-а бригади – навіть від своїх штабів. Однак і самі німці побоювались оточення і тому робили відчайдушні спроби пробитися через Золотоношу на південний захід. Кровопролитні бої на вулицях міста тривали ще близько чотирьох годин. Артилеристи корпусу стріляли по ворогу прямою наводкою. Загін під проводом командира артдивізіону капітана Кошелєва, взаємодіючи з двома мотострілецькими батальйонами, рішучим ударом завершив вуличні бої. До вечора 22 вересня місто було очищено від загарбників.

У боях за Золотоношу особливо відзначився заступник командира 8-ї бригади по політчастині гвардії підполковник Тюлін. Очолюваний ним передовий загін завдав раптового удару по противнику з північного сходу, що і вирішило результат бою. На жаль, сам М.В.Тюлін загинув у Золотоноші смертю хоробрих.

Визволення райцентру оплачено кров’ю сотень наших бійців і командирів. Під час боїв у Золотоноші загинули також підполковник О.М.Ніколаєв, майори О.І.Шашкін та С.І.Ляхович, капітан М.М.Горбунов, старші лейтенанти М.С.Лапушкін та І.І.Кунда, лейтенант А.О.Степанов, молодший лейтенант І.М.Блошенко, старшина Н.К.Грабаренко та десятки сержантів і рядових.

Значну допомогу нашим військам у визволенні міста подав Золотоніський партизанський загін під командуванням М.І.Саврана. У момент вирішальних боїв він подавив вогонь ворожої батареї, проникнувши до неї з тилу.

У оперативному зведенні Радінформбюро від 22 вересня повідомлялося про визволення нашими військами міста Золотоноші і залізничного вузла.

23 вересня 1943 року наші війська з боями визволили Піщану і районний центр Гельмязів. У визволенні Гельмязова відзначилась 23-я стрілецька дивізія під командуванням генерала О.Г.Корольова, який згодом загинув.

Визволивши Золотоношу, гвардійці 3-го Сталінградського мехкорпусу у взаємодії із 138-ю стрілецькою дивізією повели наступ на Черкаси. Ворожі війська на рубежі Кедина Гора, Снігирівка, Хрести, Чапаєвка, Чобітьки, Деньги, Кропивна чинили запеклий опір просуванню наших військ. Єдина дорога, що йшла із Золотоноші на Чапаєвку прострілювалась з усіх видів зброї.

23 вересня в районі села Деньгів попали в оточення частини 7-ї гвардійської бригади. Проте вже наступного дня бригада із незначними втратами вирвалась із оточення і вранці 25 вересня оволоділа Кропивною. Того ж дня підрозділи 7-ї бригади були контратаковані противником силою до 17 танків і 2 броневиків з автоматниками. В результаті 45-хвилинного бою контратака була відбита і ворог зазнав поразки.

У ході бою за Кропивну героїзм і високу бойову виучку проявив навідник гармати 1593-го винищувального протитанкового полку А.Т.Зеленін. Влучними пострілами своєї гармати він змусив відступити підрозділ противника, що оточив і на деякий час захопив батарею реактивної артилерії наших військ. У жовтні 1943 р. за цей подвиг мужній сержант був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Між тим підрозділи 9-ї бригади вели одночасний наступ на Деньги і Чапаєвку. Три дні йшли запеклі бої. В боях за Деньги відзначився підрозділ, яким командував гвардії старший лейтенант О.Степанов. Очолювана ним група розвідників захопила будинок на околиці Деньгів і утримувала його у багатогодинному бою з переважаючими силами ворога до підходу основних сил. Влучний вогонь гармат батареї старшого лейтенанта П.Шмакова забезпечив необхідні умови для наступу наших військ. Успішно відбили шалену контратаку гітлерівців у районі Деньгів воїни мінометного батальону під командуванням гвардії майора О.В.Варавви.

Долаючи запеклий опір противника, гвардійці посилювали свій натиск. 9-а бригада охоплювала село Деньги з трьох боків стальним напівкільцем. У ніч проти 26 вересня підрозділи бригади організували загальну атаку, і до світанку ворог був викинутий із Деньгів, зазнавши великих втрат.

Вістрями трьох клинів бригади 3-го Сталінградського мехкорпусу протаранювали оборону противника, пробиваючись до Дніпра. Уже 25 вересня мотоциклетний батальйон корпусу вийшов на лівий берег Славути. Частини 8-ї бригади обходили вузли оборони противника біля Кединої Гори і Хрестів. Гвардійці 9-ї бригади, не зупиняючи навального наступу після взяття Деньгів, буквально на плечах противника опівдні 26 вересня увірвались у Чапаєвку. А уже наступного дня підрозділи бригади оволоділи Красним.

28 вересня 1943 року наші війська визволили від загарбників Бубнівську Слобідку, Домантів, Коробівку, Матвіївку. Вони вийшли до Дніпра широким фронтом від Супою до Сули і почали підготовку до його форсування.

Таким чином, на кінець вересня 1943 р. уся територія Золотоніщини була звільнена від німецько-фашистських загарбників. Взяттям Золотоноші і виходом до Дніпра наші війська відрізали шляхи відходу полтавському угрупуванню ворога до переправ у районі Черкас. Війська противника змушені були повернути на Кременчук.

Світлий день визволення принесли золотонісцям сини багатьох братніх народів: росіяни – Герої Радянського Союзу Г.І.Прутко, О.М.Степанов і Т.Г.Соловйов, грузини Г.Г.Гоцерідзе і В.К.Мадебурі, вірменин О.А.На-нав’ян, удмурт В.Н.Коробов, узбек Ж.Махамбетов, татарин Ф.А.Зайнулін і багато інших. Понад півтори тисячі бійців загинули в боях за визволення краю.

У боях за визволення Золотоніщини із регулярними частинами взаємодіяли бійці об’єднаного загону десантників і партизанів під командуванням М.Р.Соболєва-Кузьміна. А партизани М.І.Саврана тільки з 15 по 25 вересня ліквідували розрізнені групи ворога в районі Золотоноші, взяли у полон 15 гітлерівських солдатів і офіцерів, відбили у фашистів 157 голів худоби.

Відступаючи, фашистські нелюди практикували практику випаленої землі. Проте їх спроби залишити після себе згарище натикались на протидію місцевого населення. Так, створений у вересні 1943 р. Коробівський загін самооборони обстріляв фашистських смолоскипників під час їх спроби спалити село. Карателі змушені були відступати.

У селі Скориківці німецькі мотоциклісти-смолоскипники підпалили сільський млин. Тільки но вони від’їхали, у вир вогню кинувся житель села С.Т.Скорик із своєю дочкою Марфою. Умілими діями Скориків пожежа була загашена і млин ще довго служив односельцям. І все ж, незважаючи на спротив населення, карателі при відступі наробили багато лиха. За оперативними даними на жовтень 1943 р. ними було спалено в Деньгах 492 із 658 дворів, у Чапаєвці – 449 із 994, а село Хрести (130 дворів) було спалене повністю.

Упродовж двох місяців Золотоніщина перебувала на передовій лінії грандіозної наступальної операції, котра дістала назву битви за Дніпро. Уже 26 вересня передові загони корпусів 52-ї армії вийшли до Дніпра: у районі сіл Домантова, Коробівки, Чапаєвки. 373-я дивізія дислокувалась біля Домантова, штаб 52-ї армії знаходився у Піщані.

У підготовці плавзасобів до форсування Дніпра велику допомогу надавало місцеве населення. Рибалки прибережних сіл, зокрема бакенщик із Домантова Ничипір Зуй, показали нашим воїнам місця затоплення баркасів і човнів. Уже наприкінці вересня і на початку жовтня 1943 року наші війська форсували Дніпро у районах озера Довгун, острова Кролевець та р. Бистрик.

Радянським військам вдалося захопити плацдарми біля сіл Свидівка, Лозівка, Хрещатика, Пекарів. Проте тут вони зазнали великих втрат і плацдарми часто переходили з рук в руки. Тільки в листопаді нашим військам вдалося закріпитися на правому березі. Запеклі бої велися також за утримання і розширення плацдармів на островах Козачий, Богун, Кролевець.

На початку жовтня 1943 року десантники об’єднались із партизанами Золотоніського, Канівського і Черкаського районів. Об’єднану групу очолив підполковник Н.Сидорчук. 25 жовтня черкаські партизани захопили неподалік с.Домантова німецького полковника. У нього був знайдений план укріплень фашистського «Східного валу» на лінії Рось-Черкаси-Леськи.

Після визволення Золотоніщини на території краю був оголошений військовий стан і проводилась велика мобілізаційна робота. Так, тільки у Чапаєвці було мобілізовано 267 чоловік. 80 підлітків із Золотоноші направили на навчання до школи ФЗУ.

Восени 1943 року воїни 15-го окремого залізничного мостобудівельного батальйону розпочали роботи по відбудові моста в районі Черкас. Виконання цього завдання ускладнювалось постійними обстрілами і бомбардуванням противника та нестачею підсобної робочої сили.

Сотні жителів сіл Чапаєвки, Панського, Залізків здебільшого добровільно взяли участь у будівництві мосту. Поряд із чоловіками працювали жінки і підлітки. Серед тих, хто став у ряди добровільних помічників військових мостобудівельників, були жителі Чапаєвки Юхимина Федотівна Гайдар, Тетяна Яківна Харченко, Федосія Микитівна Березняк та інші. Міст був зведений у гранично короткі терміни. Завдяки цьому мостовому переходу через Дніпро була задіяна єдина відбудована залізниця, що забезпечувала просування наших військ на цьому важливому стратегічному напрямі.

У Золотоноші, Коробівці та Чапаєвці розташувалися прифронтові госпіталі, які забезпечували лікування поранених бійців та повернення їх у стрій. Місцеве населення всіляко допомагало в утриманні цих осередків милосердя.

Вересень 1943, який приніс визволення змученому більш як дворічною окупацією нашому краєві, назавжди вкарбовано в літопис історії Золотоніщини.