Ковтунівський навчально-виховний комплекс

25 грудня 1943 року виконком Золотоніської районної ради прийняв постанову, якою передбачалась ціла низка заходів по впорядкуванню індивідуальних та братських могил полеглих воїнів Червоної Армії. Цим документом голови місцевих рад зобов’язувались у стислі терміни облікувати

всі могили воїнів у межах своїх населених пунктів, встановити на них меморіальні дошки, впорядкувати прилеглу територію і постійно підтримувати біля цих святих місць належний порядок, забезпечивши їх озеленення.

На території Ковтунівської сільської ради таких поховань було два. Одне в селі Мицалівка. Там на місцевому цвинтарі покоїться воїн, який в 1941 році загинув під час відступу наших військ. Загиблого було спершу похоронено на узбіччі дороги, що вела із Золотоноші на Драбів. Могила його знаходилася між селами Ковтуни і Мицалівка. Інше поховання знаходилось за межами села по шляху на село Скориківку. Там, на уже згадуваній Гострій Могилі, в 1941 році ковтуняни похоронили трьох військових льотчиків, що загинули при падінні літака, який було підбито над Золотоношею. Ось як згадує цей епізод свідок подій Володимир Спиридонович Зоря, який в цей час шістнадцятирічним юнаком працював у Ковтунах вагарем від Пальмирської МТС і по сумісництву – помічником комбайнера: «Той день пам’ятаю, як сьогодні. Добре попрацювали ми до обіду, а над вечір хмари затягли небо. Почалася гроза. І раптом серед грозових спалахів почувся гуркіт літака. Прислухалися – наш! Літак все нижче й нижче. Всі зрозуміли: червонокрилий птах підбитий. І він упав. Від вибуху здригнулася земля. Коли ми підбігли, побачили лише купу металу».

Пізніше стало відомо, що наші соколи вступили в нерівний бій з групою ворожих літаків, билися з винятковою мужністю. Але і наш літак дістав тяжкі пошкодження. Героїчний вчинок радянських авіаторів, які відвели свій палаючий літак подалі від населених пунктів, врятував не одне життя мирних жителів. Після вигнання німецько-фашистських загарбників з території Золотоніщини, тіла загиблих льотчиків було перезахоронено в центрі села Ковтуни, на тому місці де зараз знаходиться сільський Будинок культури . В 1956 році рішенням районної влади останки льотчиків було перенесено в село Драбівці до братської могили 17 воїнів, які загинули, визволяючи Драбівці, Ковтуни і Скориківку.

В.І.Мельник, “Нова доба.”, 2005 р