Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Народився 1916 р. 9 серпня у с. Мицалівка Золотоніського району, Полтавської області (нині Черкаська область). 4 класи закінчив у с. Мицалівка, а 5-6 класи у с. Антипівка. Після цього навчався у Золотоніській райколгоспшколі на курсах бухгалтерів. Працював після закінчення курсів у своєму селі Мицалівка в місцевому колгоспі “Червоний степ”. З 1929 і до 1937 року працював обліковцем, помічником бухгалтера, касиром.

У 1937 році був призваний в армію і служив в м. Краснодарі. Був направлений на радянсько-фінський фронт. Поки ешелонами добралися до передової, Фінляндія капітулювала. Військова частина була направлена під Москву, потім у Псков. В 1940 році разом із своєю військовою частиною приймав участь у приєднанні Естонії до Радянського Союзу. Після подій у Естонії був у Західній Білорусії до початку Великої Вітчизняної війни. Війна застала біля міста Ліда.  Службу проходив кулеметником у 7 полку 21 дивізії.  Потрапили в оточення. 16 діб вели бої в оточені ворога. Був поранений у ногу. При спробі переходу лінії фронту біля Мінська в с.Вчорайшене попали в полон. Був у Мінську три доби в таборі. Водили на роботу, розбирали і прибирали розвалини будинків. Потім поставили мене працювати на кухню. За баланду виміняв цивільну одежу з табору цивільних полонених, що був розташований рядом з нашим табором. Нас не дуже зразу охороняли, тому я і втік з полону. Добирався до фронту, але фронт уже був далеко і я добрався до свого села Мицалівки і залишився вдома. 2 роки окупації працював у громадському дворі на різних роботах, а перед звільненням села Червоною Армією працював у конторі. Після звільнення Золотоніщини мобілізували мене знову на фронт. Зразу був у Резервній Армії, а потім зарахували у зенітну частину і вже з Броварів попав на фронт. Служив в зенітно-артилерійському полку. Звільняли Київ. Коли охороняли переправу через річку, збив німецький літак. Отримав подяку від Сталіна. Потім нас з переправи зняли і направили на вул. Саксаганського на горище 5-ти поверхового будинку з кулеметом для охорони цього будинку, де ми пробули 2 дні. Після цього нас посадили на автомашини і ми поїхали в напрямку Житомира. Зустріли відступаючу піхоту і бронетранспортери. Була нам дана команда зупинити їх і ми справилися з цим завданням і направили відступаючу піхоту назад на Житомир. Потім нас направили охороняти кінний ескадрон. Оказались у тилу німців. Вирішили прориватись в Сандомирівському напрямку і там захватили плацдарм. Потім був плацдарм на Віслі. На Одерському напрямку при переправі збив іще один німецький літак. За це отримав медаль “За відвагу”. Від Одера не дійшли до Берліна 18 км, бо направили нас у Угорщину, де я в Будапешті і зустрів кінець війни.

Приїхав додому в 1946 р. і став працювати в колгоспі обліковцем, потім завфермою і головою ревкомісії. Був бригадиром рільничої бригади, обліковцем у тракторній бригаді. Працював у сільському магазині 5 років. Потім знову повернувся в колгосп – призначили обліковцем тракторної бригади по меліорації. Після закінчення меліоративних робіт у колгоспі знову повернувся працювати в магазин, де працював до виходу на пенсію. Вже на пенсії працював помічником пасічника 2 роки. На цьому моя трудова діяльність закінчилась.

Мені важко зрозуміти, чому розпався Радянський Союз. Ми так воювали, працювали, жили заради Батьківщини, а кінець такий плачевний. Може зараз і краще жити в деяких випадках, але для чого стільки жертв і крові було приносити, щоб усе розвалити. Ми ішли в атаки заради Батьківщини, з нами пліч – опліч воювали і росіяни, і грузини, і татари, і узбеки та всі національності Союзу, всі жили життям Радянської Батьківщини.

Хочеться, щоб нас ветеранів не забували поки ми ще живі. А якщо вже нашого покоління не стане то тоді вже нехай молоді і будують нове життя.

Нагороди:

Записав Мельник І.Ю., голова ради ветеранів села,

3 травня 2005 року