Спогади Величка Дмитра Макаровича, інваліда Великої Вітчизняної війни I групи
Народився 1926 року 25 листопада у селі Кедина Гора Золотоніського району Полтавської області (зараз Черкаська область). Навчався у с. Кедина Гора. 4 класи поглибленої школи, а 7 класів закінчив у с. Хрести.
До вересня 1943 року перебував вдома в окупації. У 1943 році при відступі німецько – фашиських загарбників вистрілом із німецького танка був убитий батько, а матері відірвало руку. В цьому ж році мене призвали в армію в прифронтовий воєнкомат, але потім повернули додому в зв’язку з пораненням матері. Її поклали в воєнний госпіталь, який організували в хаті. Підлікували матір і я у листопаді місяці 1943 року добровольцем пішов на фронт. Пересильний пункт був у Полтаві. З Полтави нас направили в Москву, звідки відправили в Ленінград у 54-ту окрему зенітно – артилерійську бригаду 4 дивізіону 18 батальйону. Учбовий цикл закінчили при бригаді. Нашу бригаду перевели на охорону Кіровського заводу, де ми охороняли його і обороняли до травня 1945 року. Нелегко було нам охороняти цей об’єкт, якщо можна так сказати: «Одного разу в 1944 році фіни напали на батарею, що була теж на обороні заводу. При нападі вони вирізали всю обслугу батареї, і тільки санінструктор-дівчина залишилася дивом жива. Коли ми підійшли на допомогу сусідам, то там уже було нікого рятувати, але батарея залишилась ціла, підірвати її не встигли». Це тільки один епізод із оборони, а скільки ще бомбили наш завод і скільки було жертв, про це потрібно писати окремо, та й всього вже не згадаєш.
У 1945 році перекинули нас у Москву в учбовий дивізіон у 244-й гвардійський полк. Вчився на молодих командирів. З 1945 по 1949 рік – командир приборного взводу, де служив до вересня 1949 року. У вересні 1949 року призначили заступником командира батареї. Загорілись склади ГСМ, які були розташовані близько біля автопарку батареї. При гасінні пожежі отримав 68 % обпалення шкіри. Лежав у Центральному госпіталі. Довгий час був без свідомості. Пролежав у госпіталі 3,5 місяці. Після госпіталя комісували і дали I групу інваліда Великої Вітчизняної війни.
У 1949 році приїхав додому, став працювати помічником бухгалтера в колгоспі «Червона гора», який потім об’єднали з колгоспом імені Жданова. Став працювати секретарем комсомольської організації і директором будинку культури. З 1953 року по 1958 рік вчився в школі голів колгоспу. В 1958 році управління сільського господарства і райком партії направили зоотехніком і секретарем парторганізації в колгосп «Червоний степ» с.Мицалівка. При об’єднанні колгоспів «Червоний степ» і ім.Ілліча с. Ковтуни в 1950 році залишився на посаді заступником голови колгоспу і секретарем парторганізації до жовтня 1970 року. З 1970 до 1986 року працював завфермою.
З 1986 року на пенсії, але і в цьому віці ще 2 роки працював землевпорядником при Ковтунівській сільській раді. Членом Комуністичної партії став 1957 році.
Все своє життя вчився, працював, воював, відбудовував після війни, а також працював в мирний час тільки в ім’я миру, процвітання і благополуччя нашої рідної країни – СРСР. І зараз я не можу змиритися з тим що в нас немає такої великої держави і що лозунг «Ніхто не забутий і ніщо не забуто», починають перекручувати і практично забувати. Цього не потрібно робити ніколи, тому, що ми гинули і проливали свою кров за процвітання своєї могутньої країни, яка називалась Радянський Союз.
Записав Мельник І.Ю., голова ради ветеранів села,
2 травня 2005 року