Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Вранці 22 вересня 1943 року частини 3-го гвардійського Сталінградського мехкорпусу повели наступ у напрямі міста Золотоноші. На і правому

фланзі вздовж невеличкої річечки Золотоношки здійснювала наступальний марш І механізована бригада полковника М.І. Родіонова.

В центрі бойового порядку корпусу вздовж залізничного полотна Пирятин-Золотоноша рухались гвардійці полковника Д.М. Бєлого, а на лівому фланзі просувалась мехбригада П.І.Горячева.

Сьома і восьма гвардійські мехбригади мали завдання увірватися в Золотоношу і визволити місто від німецько-фашистських загарбників, а 9-а гвардійська мехбригада мала оволодіти великим опорним пунктом Вознесенським і захопити переправу через ріку Дніпро в районі Черкас

ГЛИБОКИЙ РЕЙД

Біля ст. Гребінка захопили батарею далекобійних гармат, знищили 70 гітлерівців… Заступник комбрига підполковник Тюлін наказав швидше рухатися на Золотоношу… Фашистська застава біля с. Вознесенського прийняла через туман нас за своїх. Ця помилка дорого коштувала ворогу. Майже без бою були очищені міст і залізнична станція, осідлано шосе на переправу… Хлопчаки вказали на замінований міст, 15-річний Юра Денисенко провів таємно бійців до міста. Біля банку знешкоджено батарею, захопили склади з пальним…

ЗОЛОТОНОША ЧЕКАЄ

Піднімаючи куряву, колони частин ішли швидко, стрімко. Вони поспішали, доки над головою не з’явились із гидотним виттям ворожі літаки. До того ж, на швидкість руху нашої правої колони не в меншій мірі впливали і начальник корпусу полковник Ф.Г. Катков і командуючий бронетанковими військами 47-ї І армії генерал І.І. Кретов. Вони весь час тиснули на нас: – Швидше… швидше…! Золотоноша нас чекає.

ОСТАННЯ КРАПКА

О 19.00 в Золотоношу увійшли передові підрозділи 9-ї гвардійської мехбригади… Вони разом з нашими бійцями взяли участь у відсічі контратак противника. Рушничо-кулеметна стрільба довго не припинялась. Вона спалахувала то в одному, то в іншому місці, а часом переходила у суцільні гул.

У вечірній перестрілці із гітлерівцями, що  увірвалися з боку лісу, загинули замполіт командира 43-го гвардійського танкового полку нашої бригади майор С.І.Ляхович, інженер 1-го мотострілецького батальйону старший лейтенант М.М.Горбунов, сержант О.Ф.Вальновський, червоноармійці П.Л.Кислицин, Є.М.Ковальов, М.Л.Болянов та інші гвардійці.

Пізньої ночі, коли навколо настала німа тиша, командир корпусу полковник Ф.І.Катков наказав полковнику М.І.Родіонову вивести 7-у гвардійську мехбригаду з міста на битий шлях, що вів на Деньги і Чапаєвку.

Бійці відходили, а місто, вирване із чіпких фашистських кігтів, здавалось, уперше полегшено зітхнувши, спокійно спало. Гвардійцям цієї ночі відпочити не вдалось…

ВИПАЛЕНА ЗЕМЛЯ

Для здійснення диявольського плану «випаленої землі» нацисти створили спеціальні команди німців-факельщиків. За спогадами С.Т. Скорика, «гітлерівці, відступаючи, залишили в селі Скориківці мотоциклістів – факельщиків. Вони підпалили школу, магазини, клуб, колгоспні стайні, млин… Село було в огні».

ВАРВАРИ

Відступаючи із Золотоноші, німецько-фашистські війська підпалили всі заводські споруди, зруйнували центральну вулицю, дві школи, педагогічний технікум, театр, висадили в повітря залізничну станцію, запалили склади і елеватор із зерном. Обладнання міської радіостанції патріоти міста врятували від знищення ворогом.

РАНИ ВІЙНИ

Фашисти зруйнували більше 30 підприємств, в тому числі завод ім. Лепсе, маслозавод, пенькозавод, горілчаний завод, три державних млини, дві електростанції, дві МТС.

Завдали вороги величезної шкоди і нашому сільському господарству. Вони спалили вщент красуню – Чапаєвку, великі села Хрести і Деньги. Окупанти знищили 1376 хат колгоспників, 612 колгоспних будівель, десятки сільських клубів і хат-читалень, шкіл і лікувальних установ.

ВАЖКА ОСІНЬ 43-ГО

Не відразу по визволенню прийшло полегшення. На Дніпрі тривали бої, жителів прибережних сіл Ліплявого, Прохорівки, Сушок, Бубнівської Слобідки переселяли в степові села, здебільшого в Гельмязів.

Все чоловіче населення негайно було призвано до армії. Всі турботи по відновленню колгоспів, проведенню посіву лягли на жінок, старих, дітей. А тягла немає, техніки немає, поля неорані, те що, десь виросло, незібране, незмелене, незмолочене. І одягу, взуття в людей немає – обносилися за 2 роки.

ВОЄННИЙ ХЛІБ

…Відразу після визволення міста відновила роботу пекарня. У напіврозваленому приміщенні, де дірки були залатані дошками і цеглою, працювали ми у дві зміни. Одна зміна – від досвітку до смерку, а друга – вночі, щоб уранці доставити хліб у магазини.

Вся робота лягла на руки жінок: воду носили відрами, піч топили дровами, аж сьомий піт виступав, поки вимішували тісто та виробляли буханці. Очі дим виїдав, коли виймали з печі хліб.

Щодня випікали до 1 тонни хліба. Буханці вручну не встигали ділити на менші і вони були вагою 3-4 кг.

Він був чорний, з домішками горохового, ячмінного, кукурудзяного, житнього борошна.

 

За матеріалами книги “Золотоніщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.»