Ковтунівський навчально-виховний комплекс

Мальовниче село Мицалівка. Саме тут жила сім’я Якова та Євдокії Василенків. Батько працював головою сільської ради, згодом — головою колгоспу, а мати — вчителькою. Виховували вони своїх дітей, мріяли про їхнє щасливе майбутнє. Але війна обірвала всі сподівання.

Син Іван навчався в Золотоніській агрошколі і з перших днів війни добровольцем пішов на фронт. На той час йому було лише 20 років. Він належав до покоління тих молодих людей, які не докохали, не доспівали своєї щасливої пісні.

Іван Василенко був стрільцем-радистом танка Т-34. Воював на Калінінському та Північно-Західному фронтах. Жив надією, що скоро закінчиться війна, і вони, молоді хлопці, повернуться до рідних домівок…

1943 рік. Бій за звільнення міста Стара Руса. Танк, в складі екіпажу якого був Василенко, першим прорвався до траншей німецької оборони. Але артилерійським вогнем противника машину було підбито, і вона загорілася. Тоді Іван, зірвавши з танка кулемет, зайняв біля нього оборону і став поливати ворога щільним вогнем. Німці пропонували воїнам здатися в полон, але ніхто не зрушив з місця — це були люди, яких виховали любити свою рідну землю, свою Вітчизну.

У нерівному бою екіпаж танка поліг смертю хоробрих, відстрілюючись до останнього патрона.

Йшла війна. Матері, сестри, дружини отримували вісточки з фронтів. Мама Івана молилася за свого сина. Але безжальна війна забрала його. Звістка про те, що Іван загинув, прийшла від земляків, що служили в одному з ним полку. Але офіційного підтвердження батьки так і не отримали, це вселяло надію, що їхній син ще повернеться. Так і померли старі батьки, більше нічого не дізнавшись про сина.

І лише через 69 років завдяки допомозі небайдужих людей та сучасним технологіям пошуку інформації уже племінниця і її родина довідалися про долю свого дядька і діда.

У нагороджувальному листі описувався останній бій Івана Яковича Василенка. За цей подвиг його посмертно нагороджено орденом. Стало зрозумілим, чому рідні не дізналися про долю свого сина, адже в графі про домашню адресу героя було помилково вказано, що батьків немає.

Ось так, хай і пізно, але відкрилась ще одна загублена сторінка Другої світової війни.

Наталія ГОРБАНЬ, учителька Ковтунівського НВК

Вісник Золотоніщини», 4.05.2012