Ковтунівський навчально-виховний комплекс

За традицією в Святий вечір у будинку повинні зібратися всі члени родини. Причому до святкового столу спізнюватися не можна: «будеш весь рiк блукати». Готувалися до торжества теж всі разом, по будинку клопоталися і старі, і діти. Не дарма в народі і донині кажуть: «Хто всiм гуртом клопоче перед Рiздвом, ті весь Наступний рiк проживають в мирi та злагодi».

Після полудня 6 січня господиня, взявши 12 полін, розпалювала в печі вогонь, щоб приготувати 12 святкових пісних страв (на честь 12 апостолів). Прикрашали будинок по- особливому. На вікна наклеювали святкові витинанки у вигляді сонця, зірки і хреста, ікони покривали новими рушниками. На підлогу та святковий стіл клали сіно – на згадку про першу колиску – ясла, куди Діва Марія поклала новонародженого Христа.

Наші предки вірили, що у Святвечір суха трава набуває магічну силу. А ще, щоб повеселити дітлахів, в сіно на підлогу кидали горіхи та солодощі. Поки мама накривала стіл, малюки забиралися під нього, шукали в сіні гостинці і при цьому мукали, іржали і кудахтали, щоб скотина та птиця у господарстві були плідні.

Крім сіна, під скатертиною належало розкласти обереги : часник – «щоб не приступала до хати нечиста сила», зерно – «щоб був добрий урожай», а також гроші – «щоб добробут в хатi тримався». За давнім звичаєм, на стіл ставили зайву тарілку з ложкою, адже напередодні Різдва на сімейну трапезу в будинок зліталися душі померлих родичів. У гості в цей вечір не ходили, але, якщо в хату просився подорожній, його приймали з особливою теплотою.

Святий вечір починався з того, що господар урочисто заносив до хати і ставив під образами дідух – обвитий кольоровими стрічками сніп пшениці, жита або вівса, який символізує родючість і достаток. Щоб залучити в будинок гроші, в дідух вставляли головки маку. Пізніше дідух замінила ялинка, яку прикрашали до Різдва плетеними з соломи дзвіночками, ангелами і зірочками.

Вечеряти сідали, як тільки на небі з’являлася перша зірка, а до цього моменту православні нічого не їли. Глава сім’ї набирав ложкою кутю, читав «Отче наш», вітав сім’ю зі святом і… підкидав кутю до стелі, щоб подивитися, скільки до нього приклеїться зерняток. Чим їх більше, тим багатшим буде врожай. Передаючи домочадцям миску з кутею, господар запрошував на вечерю» божi та грiшнi душi, щоб вони на тiм свiтi так вечеряли, як батьківщина тут».

Взагалі, до куті було особливе ставлення, адже зерно в ритуальному блюді символізує воскресіння з небуття, мак – достаток, а горіхи з родзинками – довголіття і процвітання. Тому протягом усіх свят аж до Водохреща (19 січня) кутя займала на столі почесне місце.

Крім куті, в Святий вечір подавали ще 11 пісних страв. М’ясних і молочних продуктів в меню не було, адже ще тривав піст. Зате пекли, що символізує багатство і достаток, пиріжки – з капустою, грибами, квасолею, маком. Також ліпили вареники з вишнями, яблуками, сливами, грушами. Обов’язково ставили на стіл глиняний глечик з узваром – компотом із сухофруктів. Готували рибні страви: холодець, юшку, печеню. Робили салати з буряка, редьки, капусти і грибів.

Під час трапези не дозволялося голосно розмовляти і тим більше сваритися : «буде у родинi колотнеча цiлій рiк». На заході України існувала така традиція: якщо до Святого вечора господареві не повертали якісь борги, то він повинен був їх пробачити і не вимагати назад, «бо будут батьківщину їсти зліднi». Також в ці дні нічого не позичали, “щоб удача з хати не витiкала».

По погоді у святковий вечір судили так, якими будуть весна і літо: «Зелене Рiздво – бiлий Великдень», «Якщо на багату кутю iнiй або снiг, то лiто буде мокрим».

Зі Святого вечора приступали до колядування. Причому не тільки парубки, а й одружені люди і навіть люди похилого віку. Спочатку колядували у себе вдома, а потім відправлялися до кумів і родичів.

Наступного дня – тобто на Різдво – починалися справжні веселощі, що тривали до Водохреща (19 січня). З цього дня до Стрітення (15 лютого) прийнято вітати один одного словами : «Христос народився!» На що покладено відповідати: «Славiмо його!» Вранці 7 січня вся родина чинно відправлялася до церкви на літургію. Потім, взявши кутю та пиріжки, йшли вітати хресних батьків і літніх родичів. Діти, зайшовши в будинок, говорили : «Прислали батько й мати вечерю, а я принiс!» Рідні відповідали : «Щоб ти здоровим ріс!» Малюки співали колядки, за які їх обдаровували солодощами. Привітні господарі запрошували рідню і кумів за різдвяний стіл, щоб усім разом розговітися.

З настанням сутінків молодь відправлялася колядувати. Парубки і дівчата одягалися в костюми волхвів, ангелів, пастухів, смерті, козаків, ходили по дворах і влаштовували різдвяні вистави –вертепи. Вважалося, що першим у будинок повинен увійти хлопець. Тому дівчата залишалися на подвір’я і співали особливі величальні пісні господарю, господині, їх синам і дочкам. А чоловіча половина ватаги заходила в хати. За подання ряженим кидали в мішки пироги, цукерки, пряники, ковбаси і дрібні гроші.

Джерело