Слово про маму
МАТЕРІ
Холодно, холодно, холодно.
Суне туманами з піль, –
Хто її душу пригорне,
Хто заколише біль?
Буйні вітри стоголосими
Сурмами трублять вночі,
Думи на чоло покосами
Й шуми сльотяних дощів.
Шкода – згадав я далекую
Смутку країну та сліз, –
Злиднями молодість виплекав,
З пущами-нетрями зріс.
Там десь укритий фольварками
Холмський широкий простір;
Там десь матуся заплакана
Ходить по дрова під бір.
Вечором присмерки сірії
З гадками в хату сумні,
Вітри під вікнами звірами
Й в комині свищуть пісні.
Мамо, старенькими кроками
Довистягаєш життя.
Скруто надією – дотиком –
Сотні терпінь на устах.
Сумно, самотньо й холодно,
Суне туманами з піль.
Хто тебе, мамо, пригорне
І заколише твій біль?
1928