Слово про маму
БАЛАДА ПРО ЖІНКУ-МАТІР
На постаменті слави – жінка-мати,
З малим дитям і квітами в руках.
Не забарімось шану їй віддати,
Яка б не меркла з часом у віках.
Спинися, перехожий, на хвилинку
У непростій життєвій суєті,
Аби прославити навіки матір-жінку,
її величні руки золоті.
Як легко з материнською любов’ю
Долати труднощі в буденному житті,
Злітати, падати, і підійматись знову,
Щоб для дороги сили віднайти.
І хочеться згадати колискову,
Вечірній гай в бузковому плащі.
І ту любов, що гріла кожним словом,
І порухом жіночої душі.
У всі часи є матері і доньки,
У всі часи є радість і печаль,
Але завжди, де рветься і де тонко,
Там материнської любові ніжна шаль.
У всі часи йдемо ми у дороги,
І згодом повертаємось назад,
До матерів несем свої тривоги,
Поради просим, як в душі не лад.
В усі часи до них на вірну сповідь
У вічних сумнівах приходимо ми знов.
Нехай завжди життя правдива повість
їх возвеличить за святу любов!
На постаменті слави жінка-мати,
До неї йдуть дорослі і малі,
Не забарімось шану їй віддати,
Вклонитися низенько до землі!
На постаменті слави жінка-мати,
І хай міняються події в барвах літ,
Чи то у будень, чи в величне свято,
Вона, як символ святості, стоїть!