Слово про маму
СТАРШИЙ
Син повернувся до своєї хати,
Та от причина, що не зміг пізнати
Ні хутора, ні балки над горою:
Розорено всі дворища й господи,
Розмили балку березневі води…
А мати ж як? Зробилася старою.
Постарілася, низько похилилась,
Пригорбилася, тяжко зажурилась,
Бо ж із п’ятьох лише один прилинув.
Розпитує, де чотирьох покинув,—
І ніби трішечки старій сердито,
Що старший сам прийшов, а тих убито.
Така чудна, мов трохи й незнайома.
Син був на фронті, падав, біг під бомби —
Вона ж просиділа всі роки дома,
А подалася більш од нього. Чом би?
Прийшли з кутків — самі старі та вдови.
П’ють, не п’яніють, тільки б перебути,
Не пропустити ні кивка, ні мови
І — хоч між іншим — про свого почути.
А мати про своє — їй менші в серці.
Всі карточки в ряду на етажерці,
Як в шерезі де-небудь військовому.
Та як же так, що сам-один додому?
Чому ж ти, старший, менших не доглядів?
Чому пустив на нашу землю гадів?
Син п’є понуро, все те розуміє,
А матері розрадити не вміє.
1946