Слово про маму
МАТИ
Всиха садок. Щоліта, щозими
Гілки гниють і падають сами
З покірним хрустом. Тішились під ними
Щороку діти іграми шумними,
І, ягоди зриваючи з гілок,
Прозорий колихали холодок,
І мружились під сонечком. І мати
Про себе мислять: “Тільки й погуляти,
Поки малі, а виростуть – коли?”
Взяли лопату, весело пішли
Дітей гукнуть:
– Не час тепер сидіти,
Ідіть робить!…-
Та десь безпечно діти
Всі розбрелись – хто в місто,
хто в село, –
І ні одне лопати не взяло.
І цілі дні, важку забувши втому,
Трудились мати у саду пустому,
Вагою літ пригнуті до землі.
А вітер десь народжувавсь у млі,
Вставав, і віяв волею новою,
І так шумів прижовклою травою,
Що матері крізь той веселий шум
Багато снилось тихих, світлих дум:
Своя зелена виділась могилка,
А тут садок – і в ньому кожна гілка
Звисає важко… В темний холодок
Біжать од хати діти: до гілок
Жадливо тягнуться із сміхом, скоком –
І щоки мурзають солодким соком.
1925