Слово про маму
БОЖЕВІЛЬНА
Сидить на ліжку одинока.
Яка хороша, чорноока!
Рум’янець грає, кров кипить,
Любові жар в очах горить,
До лона руки притискає
І стиха “котика” співає.
Сумна історія її.
Вона не знала батька зроду,
А мати – вже на восьмім году
У найми віддала її.
Сім літ за хліб вона служила,
На восьмім плату получила.
Пан добрий був – подарував
Разок намиста і хустину…
А навесні господь дитину
Їй несподівано послав.
За це її, недужу, вбогу,
Господар витурив, небогу.
Шукать роботи потягла.
Потіль ходила та шукала,
Покіль на вулиці упала…
Отямилась в тюрмі вона…
-А де дитина? – поспитала.
– Її давно вже поховали…
Заголосила, заревла,
Несамовито закричала,
В шматки одежу розривала
Й “кота” співати почала.
Так третій рік сидить співає,
Дитину ніби присипляє…
1876