Слово про маму
Матері
Тобі не дарували,
Мамо, квіти
Ні в жодне свято на твоїм віку,
Але раділа ти оцьому світу
І пряла нитку доленьки тонку.
Ніхто не знав тебе, не возвеличив,
Коли ростила дочок і синів.
Твій удовиний біль і досі кличе
Мене в далекі, повні горя, дні.
Жила собі,
Варила, прала – поспіль
У клопотах, яким нема ціни,
І замінила батька у колгоспі
В роки суворі – вже після війни.
Ти віддала з комори до зернини
Убоге збіжжя в першу ту весну,
Щоб уродила нива спільна сину
І хліб святий і пісню голосну.
Сама ж ти скромно, тихо й непомітно
Коротку вельми стежечку пройшла,
Вже внуками вона рясніє-квітне –
До цього щастя ти не дожила…
У пам’яті моїй твій образ, мамо,
Як найдорожче, що в житті я мав.
Не розповісти жодними словами
Про тебе, рідна, скільки б не співав.