Слово про маму
МАТЕРІ ВІД БЛУДНОГО СИНА
Суть поезії – повернути людським
словам їх первісне, тобто найчистіше
і найвагоміше значення.
Поль Елюар
Ну як мені впасти до ніг твоїх босих
Крізь стогін гундосих зачумлених слів?!
Ти ходиш по вічних задуманих росах,
А я тебе, мамо, і досі не стрів…
Я – блідний мізинок твій. Світу ж багато –
Мене ти пустила в далекі світи.
Повір, я не збавлюсь на долю пихату.
Та скільки ж мені ще іти та іти…
Що мовиш? Та й сили ж мені доручила
Твоя всепрощаюча чесна рука!
Боюсь я, що зломить мене моя сила,
Така ж вона буйна, могутня й терпка.
Такі ж маю крила, що й краю не маю,
Таке ж моє небо, аж дике в бровах…
Та віриш мені ти – ту віру безкраю
Я на ніч усюди кладу в головах!
Свій клекіт стосонцевий, клекіт свободний
Морозом іронії взявсь пропекти,
Я дуже прискіпливий, злий і холодний –
Я вперше до тебе звернувся на “ти”…
Що мовиш? Куди ж мені, мамо, без тебе,
Та тільки ж до тебе іти ще та йти,
Іти як до неба, до вічного неба, –
Я ж вперше до тебе звернувся на “ти”…