Ковтунівський навчально-виховний комплекс: Слово про маму

БОРОВИЙ ВАСИЛЬ

Ви бачили мою маму? Он в одежині подертій

Сіла на камінь, чекає, хто б їй картоплю доніс…

Сіла перепочити – перед ворітнями смерті,

Перебира пережите очима, повними сліз.

Коли вибирали долю – усі святі були проти

Лихої для неї долі, а біс, певне, вигукнув <<за>>…

Крутиться світ шалений: війни, перевороти,

Тільки печаль незмінна, як удовина сльоза.

Пасла в людей корови. Паморозь – ноги ж босі.

А підросла – у пана зрізала соняшники…

Та до престолу Бога й сирітські доходять сльози:

Солдат з революцій вернувся –

у дівчини просить руки.

Час на життя й на жито – в полі на власне жито.

Та не даремно тричі тужно гукав їй сич…

Цвіт не зів’яв з весілля, як хлібороба вбито,

Мужа її убито. Ким? – не розкаже ніч…

Наче нитви в прядильні – хто обірвав надії?

Йваночку, мій Іване, не довго ж топтав ти ряст…

Рогатий позаздрив на долю?

Проспали ту ніч святії?

<<Йдуть сльози вдови до неба>>, –

сказав це Екклезіаст.

Ви бачили мою маму? Зморшки геть поорали

Її обличчя ласкаве, і ніч стоїть на сліду.

Сам Бог, напевне, позаздрив:

прийшли і сина забрали,

Бо треба ж комусь кайлувати

на Півночі нашій руду.

Ви бачили мою маму? Он в одежині подертій

Сіла, дивиться довго – у потойбічну пітьму…

А біля неї Ангел, зажурено Ангел смерті

Стоїть, а сльоза йому котиться – і сам не знає, чому.