Він залишив нам свою любов і відданість

Неподалік від Золотоноші, у мальовничій Хвилівці жив і працював сільський активіст, краєзнавець і педагог Андрій Самійлович Хвиль. Він не належав до когорти державних діячів, але мав вагомі заслуги перед односельцями. Тут народився, тут промайнуло його життя. Він навчав дітей бути порядними і добрими, більш ніж півсторіччя працював на користь людей і держави.


Народився Андрій Самійлович 17 вересня 1929 року у родині колгоспників, був наймолодшим після двох братів і сестри. Перед війною закінчив п’ятий клас Деньгівської школи. Продовжити навчання довелося вже у Кропивні у 1943 році, після звільнення села від фашистських окупантів. Старшокласником влітку працював у місцевому колгоспі ім. Щорса. У повоєнні роки закінчив-Золотоніське педучилище. Як згадував, вчитися було дуже важко, давалися взнаки голод, бракувало одягу та взуття. Після закінчення училища рік завідував початковою школою у с. Показне Запорізької області, але у 1949 році, через хворобу, повернувся до Хвилівки. У Деньгівській семирічці став викладати фізвиховання та працювати старшим піонервожатим.

Армійські стежки молодого педагога пролягли у білоруських лісах. Повернувшись до Деньгівської школи, навчав дітей співати й малювати, викладав креслення та фізвиховання. Десять років очолював Хвилівську початкову школу. Досвід роботи педагогічного колективу, яким керував Андрій Самійлович, поширювався в інших навчальних закладах Золотоніщини, вивчався на обласних семінарах, неодноразово проводилися показові уроки для вчителів малокомплектних класів району. Хвилівська школа розташовувалася у мальовничій місцині у центрі села, була добре доглянута, її територія – озеленена. Але у 1975 році через малу кількістю учнів (11 осіб). Андрій Самійлович говорив: «Робота у школі у своєму селі була для мене чимось особливим, піднесеним. У 60-ті роки люди полегшено зітхнули, полікувавши повоєнні рани. Вони посміхалися одне одному, раділи усьому новому».

З 1975 по 1981 роки Андрій Хвиль вчителював у Деньгах, багато малював для потреб школи, села, місцевого господарства. Потім через скорочення кількості класів перейшов до Кропивнянської середньої школи. Плідну працю старанного та авторитетного вчителя неодноразово відзначали грамотами, зокрема й Міністерства освіти України. Ветеран праці мав кілька урядових нагород.

Педагогічну діяльність Андрій Самійлович доповнював активною громадською роботою.

Восени 1965 року виконком Деньгівської сільської ради створив у Хвилівці сільський комітет на громадських засадах. Понад 20 років його очолював Андрій Хвиль.

Серед найбільших надбань села будівництво на початку 70-х років містка біля траси та посадкового майданчика з павільйоном на автобусній зупинці. Було зведено новий сільський клуб, який став у Хвилівці центром культурно-масовоі роботи. Відкрито бібліотеку, пошту, Ощадкасу. Закладено молодий парк з символічною назвою «Мрія», діти висадили біля школи фруктовий сад. Тоді ж з’явилася  ідея встановити у парку знак Слави шістдесяти землякам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Задум здійснили лише на початку 80-х.

На клопотання сільського комітету біля Хвилівки почали зупинятися приміські поїзди. Хвилівчани дослідили та взяли на облік пам’ятку природи – 300-річний дуб, який нині є одним із заповідних об’єктів Черкащини.

У селі постійно проводили конкурси на найупорядкованішу садибу, краще оформлення громадського колодязя. За підсумками роботи Хвилівка неодноразово здобувала звання «Село високої культури і зразкового громадського порядку», про неї писали у місцевій пресі.

Очолюючи первинну організацію Товариства охорони природи, Андрій Хвиль завжди боровся за чистоту довкілля, збереження місцевої флори та фауни. Сільський вчитель був одним з найактивніших членів комісії щодо роботи з ветеранами педагогічної праці, постійно займався краєзнавством, досліджував історію рідного краю.

На долю Андрія Самійловича Хвиля випало чимало випробувань. Найперше з них – голод 1932-1933 років. Його родина вижила завдяки батьку, який приносив додому з колгоспу галушки. Їх варили у великому казані й ділили між дітьми та дорослими. А ще чоловік виготовляв для залізниці дерев’яні щити. За це інколи отримував хлібину й кілька грудочок цукру. У роки окупації від рук карателів неподалік від рідного села загинув брат Андрія Самійловича – Павло, якого вважали партизаном. Німецької неволі скуштувала сестра Орина. Нелегкими були повоєнні роки,особливо голодний 1947-й. У бурхливому потоці життєвих негараздів майбутній педагог не втратив людяності і любові до життя.

Він був чудовим сім’янином і батьком. Разом з дружиною Євгенією виховали двох синів – Олександра і Юрія. Андрій Самійлович завжди тепло говорив про їхні родини, любив онуків і невісток.

Торік у серпні життя його обірвалося. Він відійшов у вічність, трохи не доживши до 80-річчя, залишив у спадок рідним ті односельцям любов і відданість рідній землі, безліч хороших справ, які зробив протягом свого життя. Вони будуть гарним прикладом для майбутніх поколінь хвилів чан.

Микола Нікогда,

голова районної ради

організації ветеранів

педагогічної праці.

 

Погода