Селянин не винний

 

Селянин не винний, що у його населеному пункті немає лікарні, супермаркета, салону краси», – розмова про життя, політику і майбутнє з директором СТОВ «Прогрес» Василем Федоровичем Лисенком.

 

Звичайно, кожна мисляча людина, якій не байдужа доля української держави, напередодні другого туру виборів не може стояти осторонь політичних питань, тому розмова із Василем Федоровичем Лисенком розпочалася із політики:

– Я робитиму ставку не на особистості: така чи не такий, – я розглядаю політичну програму, державний курс кожного кандидата. Вважаю, що насамперед треба змінювати політичну систему України, зробити її такою, щоб була справедливою, працювала на простих людей.

– Але незважаючи на те, хто з кандидатів перемаже, багато залежить від людей, які представлятимуть правлячу партію на місцях. Іноді ці “ставленики” компроментують її честь.

– Так, буває. І це тому, що нормальні ділові люди не хочуть займатися політикою, іти у районні та місцеві депутати. Про Верховну Раду я не говорю, там інша ситуація. Депутатство – це доброчинність, самопожертва (хоча б своїм вільним часом), турбота про добробут громади. Я знаю багатьох здібних богуславчан, які були б чудовими дієвими народними обранцями, але вони не балотуються: їм або лінь, або не хочуть гаяти свій час.

– Може, вони не вміють…

– Головне – бажання, а тоді навчаться. Найстрашніше в українській політичній ситуації те, що немає особистості, якій би повністю довіряла вся Україна, не ділячись на схід і захід, багатих і бідних. Ось намагалися    привернути до себе увагу Тігіпко і Яценюк. Але останній мені не подобається через те, що від нього постійно чую фразу «це вам не колгосп». А що ж було поганого у колгоспах? Та там був більший лад, ніж; зараз у Києві!

– Які у Вас плани на 2010 рік?

– Плани одні – працювати. Як би там далі не було, але ми надіємося на позитивні зміни після виборів. Мабуть, ви помітили, що на фермі зараз працює переважно молодь до 30 років. Саме її ми намагаємося більше залучати до роботи.

– Як Ви вважаєте, чи є зараз протистояння місто-село. Адже до цих пір іноді молодь говорить «ну й село -, надаючи цій фразі негативного змісту.

– Ні, мені здається це протистояння надумане. Ось погляньте, всі великі люди родом із села. Сільські вихідці більш чуйні, краще розуміють інших. Інтелект у мешканців сільської місцевості нічим не відрізняється від міських. Навіть іноді краще розвинений, бо хуторянин з дитинства у пошуку тепла, харчів, постійно у роботі, Тоді як «городські» живуть на всьому готовому. Селянин споконвіку краще пристосований до життя. Якщо брати по справедливості, міський і сільський жителі платять однаковий податок, а послуг селянин отримує набагато менше. До речі, селяни ніколи не скажуть, що міщани – дурні. Не вина селянина, що у його населеному пункті іноді немає школи, лікарні, салону краси, супермаркетів і розважальних комплексів. Та, якщо чесно, то й у Золотоноші у медичній, наприклад, сфері не завжди вистачає хороших фахівців і якісного обстеження.

У цій проблемі є ще – один важливий аспект. Доярка не може трудитися після пенсії, тому що вона втратила всі сили і здоров’я на своїй роботі. А от мешканці міста часто працюють і після пенсії. Я переконаний, що у селян робота набагато важча.

– Ви дуже переймаєтеся проблемами молоді. Що Вам подобається, а що ні у сучасному підростаючому поколінні?

– Не подобається те, – що сучасні молоді люди бачать тільки себе. Дбають лише про себе, вважають, що держава їм щось винна. А що вони зробили для держави? Інша проблема, яка мене турбує, це те, що у молоді немає нічого святого – лише поголовне схиблення на грошах. Тільки гроші, гроші, гроші…У наші часи такого не було. Тоді панувала МОРАЛЬ. А зараз: хто у сім’ї займається вихованням дітей? Ніхто. Батьки 100-відсотково зайняті на роботі. Дітям залишається вулиця, телевізор, магнітофон, Інтернет. А вони нічому хорошому не научать.

– Проте зараз дійсно важке життя. Всі змушені заробляти, щоб вижити…

– Нічого подібного. Важке життя було завжди. Наше покоління теж бідувало. Але такої злості, ненависті одне до одного, яка панує нині, ніколи не було.

– Який же вихід?

– Я вважаю, через самоочищення суспільства. Колесо історії зробить свій оберт і все стане на круги свої. Знову будуть у моді люди виховані, доброчинні, інтелігентні, працьовиті. Якщо зараз зарплата у голови Нацбанку – 140 тисяч, а у звичайного працівника – 800 грн. і скільки б останній чесно не працював, нічого не зміниться і він більше не заробить – це несправедливо! Суспільство повинне усвідомити одне: подолання бідності через забирання грошей в одних і роздавання їх іншим – це не вихід. Благополуччя повинне залежати від здібностей людини і від працьовитості.

Ольга ЧУКМАРОВА.

«Вісник Золотоніщини», 29 січня 2010 року

 

Погода