РОМАНІСТ І ДРАМАТУРГ ІЗ НОВОДМИТРІВКИ

Маю на увазі Миколу Федоровича Яроша – колишнього редактора нашої районної газети «Вісник Золотоніщини». У нього щойно побачила світ у прекрасному поліграфічному виконанні третя прозова книга (більше 600 сторінок!) – «Янголи Хаосу», куди увійшли роман-трилогія («Горобина ніч», «Вертеп ізгоїв», «Помаранчевий світанок») та драма на три дії – «Куркулі з Голотраківки».

Я знаю його ще з того далекого часу, коли він був усміхненим дотепним початкуючим гумористом у віршах. На моїх очах перейшов на широкоформатну «серйозну» прозу, очевидно, тому, що вона дає простір для лету думки, для панорамного зображення життя у багатьох вимірах, до  чого прагнула його неординарна душа. Однак це давалося не легко, бо літератори, як правило, починають свій творчий шлях  з малих форм: етюдів, замальовок, оповідань, новел. Маючи справу з одним-двома героями, вони шліфують свою майстерність на них. Добираючись до ядра слова, виробляють власний стиль письма, психологічно вмотивовують вчинки своїх персонажів, вибирають такі сюжетні ходи, аби читач твердо повірив у достовірність зображеного… А він сміливо взявся за речі великого обсягу, багатопланові, в яких діють десятки  людей. Кожен має свій характер, свою долю, свою лінію поведінки, з ними без досвіду впоратися важко.

Так я міркував у 1997 році, пишучи відгук на першу прозову книжку автора – «Захід  на Сході». І в Дніпрі, і в нашій тихоплинній Золотоношці багато води спливло з того часу. Вода собі текла, а Микола Федорович з фанатичною самовідданістю по крапелиночці щодня і щоночі неквапно творив свою потужну прозу. В результаті цих зусиль з’явилася друга книга – «Солодкий хрест», куди увійшли роман з однойменною назвою і п’єса «Перед світанком» (2002 рік). За цю роботу він став дипломантом на престижному Всеукраїнському конкурсі «Коронація слова». Кілька слів про п’єсу.

Очухавшись від переляку після поразки ГКЧП, вийшовши з окопів, стара радянська система  в особі партноменклатури,  озлоблена відстороненням її від щедрого дармового корита, почала чинити шалений опір національному відродженню України. Для Миколи  Яроша було ясно як Божий день, на чиєму боці бути. Його «Вісник Золотоніщини» безкомпромісно і мужньо утверджував нашу державність засобами друкованого слова. Набачився всього і надивився на все по самісіньку зав’язку. Тодішні події, явища, факти,  узагальнені, переплавлені у горнилі небуденних думань, лягли в основу його драматичного твору.

Дія відбувається в глухому містечку Мар’янівці в кінці 90-х років минулого століття. Головний герой – Петро Лаврентійович Хмара, правозахисник, у минулому дисидент. За свої переконання сидів у мордовських таборах, бо не міг миритися з тодішнім тоталітарним режимом. Непереливки йому і в незалежній Україні. Вимагаючи доларів, його серед білого дня побили в самому центрі міста рекетири, де він агітував записуватися у створену ним партію. А міліціонер заарештовує Хмару, посилаючись на письмові свідчення, що ніби той сам поколошматив рекетирів, затіявши бійку. Крім того, він, знову таки нібито, тикав мерові дулі і кричав: «Дайош зарплату!» Герой драми належить до тих дивакуватих людей, до тих дон-кіхотів, на яких світ тримається… Він правдошукач за будь-якої влади.

Дружина Марія зі сльозами на очах після повернення чоловіка з-під варти в міліції говорить: «Через гарячу голову –  бокам біда. Могли б же вбити ні за цапову душу як не ті анциболи на площі, так охоронники в капезе». Просить Бога: «Всемогутній, Всевишній, зглянься над рабом твоїм, відбери зайвого патріотизму і додай так необхідного зараз практицизму… Он свати і по казематах не поневірялися, при комуністах жили й тепер у керівництві, на «мерседесах» прогулюються, і совість їх не заїдає». І ще додає: «Не  рви душі, Петре, не пішла тобі в руку політика. Це не твоє хобі». На що чоловік бурхливо реагує: «Ач, полюбуйся: дивуємося, чому штокають діти, педагоги-філологи до  пуття рідної мови не знають. Хобі! І язик як повертається!» Йому до всього є діло. Владу називає кволою, бо зайнята вона відмиванням грошей у власній кишені. «Якби в України не висіла між ногами комуністична грижа, то ми вже давно були б нормальною державою».

У драмі «Перед світанком» гостро висміюються так звані творці «новітньої України». Один із них – Гриціян Вольтович Кичатий, який днями став «заслуженим діячем заготівель та ринкових перетворень». З цього приводу – бенкет у будиночку на березі Дніпра. Великий дубовий стіл заставлений випивкою, різною закускою як місцевого, так і заморського виробництва: від карасів у сметані, смажених поросят, копчених гусей –  до чорної ікри. Це при страшенній всенародній бідності! Учасники – в малинових модних піджаках, при не менш модних краватках. Винуватець урочистостей  пропонує тост «не лише через визнання його скромних заслуг нашою молодою державою, а насамперед, що вона починає помічати своїх чорноробів, котрі по цеглині зводять її світлицю»…

У перших двох романах автор  своїм гострим сатиричним пером  торкається найболючіших сторін не такого далекого життя. За копійки, які одержує сільський трудівник за свою каторжну працю в колгоспі, він більш-менш нормально прожити не може. Щоб не дертись з  розпачу на стіну, усі змушені красти в  тому ж самому  осоружному колгоспі. Крадуть на полі зерно прямо з-під комбайна, на току, крадуть обмішку на тваринницькому комплексі, крадуть у полі буряки, картоплю, соняшники, помідори, огірки – забирають самовільно те, чого не додав їм колгосп. Держава-власник, держава-глитай в особі селян мала  безмовних і абсолютно безправних наймитів. Платила їм за працю коли що заманеться.  Радянський Союз влада пишно називала Країною Рад. А насправді це була злодійська країна, злиденна країна, злочинна країна – скорочено ЗК, тобто ЗЕКІЯ, а ми всі у ній були ЗЕКАМИ, навіть не наймитами!

«Янголи Хаосу» – книжка широкого поліфонічного звучання, але основний її пафос висловлений у епіграфі:

Уподобався край наш ординцям,

Та відстояли рід і права!

Не покориться дух українця,

Доки воля у серці співа.

   Сучасні «ординці» – це вихідці з радянського компартійного болота. Таким у п’єсі «Куркулі з Голотраківки» є Самійло Якович Цюцюра. Раніше він був головою колгоспу «Здобуток Жовтня», а нині очолює сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю. «Компартійна щука» поміняла вивіску. Зрозуміло, якого достатку можуть чекати селяни під його керівництвом!.. Головний герой трилогії – Сергій Плачинда. Він закликає на мітингах і зібраннях до пробудження людської гідності, непокори мафіозній владі, корумпованим захисникам безчестя і здирства. Зазнає переслідувань, страшної фізичної розправи і навіть тюремного ув’язнення, але не зупиняється ні перед чим. Його мета – будити застраханих, зневірених і гуртувати їх до боротьби за справедливість за будь-яких обставин.

Іван ДРОБНИЙ.

Вісник Золотоніщини, 3 червня 2011 року

Погода