«… І росою по нім буде плакати жито і пливтимуть над ним непомітно віки…»

 

30 липня 2010 року чорною сторінкою увійде в історію нашого краю… На 55-му році життя раптово, несправедливо і назавжди пішов з життя директор ПСП «Плешкані», Заслужений працівник сільського господарства, депутат районної ради Дмитро Олександрович Лисун… Страшна звістка приголомшила усіх, хто знав і глибоко поважав цю неординарну людину.

Вірити не хотілося, хотілося дива – може помилилися, може не так зрозуміли, може минеться… Статний, вусатий здоровань, справжній представник козацького роду, трудівник з діда-прадіда, хлібороб, господарник від Бога він досягнув професійних висот саме на Золотоніщині, яка стала йому другою батьківщиною. Ним пишалася родина, односельці, район, Україна, його любили, до його думки прислухалися, його наслідували, йому вірили… За своє недовге життя він встиг зробити стільки, що годі й перерахувати! Його біографія заслуговує на те, щоб стати основою книги під назвою « Життя – віддане землі».

Народився Дмитро Олександрович Лисун 17 жовтня 1955 року в с. Гірники Лубенського району Рівненської області у працьовитій селянській родині, яка жила у злагоді та любові. Після закінчення десятирічки, став студентом Київської сільськогосподарської академії. Захопився вільною боротьбою, став майстром з цього виду спорту. Повернувся на Рівненщину вже дипломованим спеціалістом і працював головним інженером у колгоспі села Башарівка, Червоноармійського району, а згодом – начальником сільгоспенерго цього ж району. У 1980 році народилася родина Дмитра Олександровича і Людмили Іванівни Лисунів, яка через рік поповнилася первістком – Юрієм. Деякий час сім’я жила на Кіровоградщині, де Дмитро Олександрович працював за спеціальністю – інженером КІП на заводі. Та сільський хлопець не бачив себе жителем міста, тож знайшов роботу у с. Подільське на Золотоніщині, де став головним інженером місцевого господарства. Був амбітним і працьовитим, тож скоро його помітили і призначили парторгом. На цій посаді він теж показав себе з кращого боку.

Жилку талановитого керівника, лідера розгледіла у статному молодому чоловікові легендарна жінка, тодішній Перший секретар Золотоніського райкому партії Катерина Олексіївна Полатайло. У 1985 році вона привезла Дмитра Лисуна на звітно-виборчі збори у Плешкані і благословила на посаду керівника. Як виявилося згодом, це благословення стало пророчим і щасливим, бо такого працелюба, як Дмитро Олександрович, в селі чекали давно. У 1987 році лелека приніс у родину Лисунів сина Антона.

За час роботи у Плешканях Дмитро Лисун набув великого авторитету і поваги людської, адже власним прикладом демонстрував, як треба любити рідну землю, свій дім. У нелегкі для економіки України часи, коли люди тікали з села, шукаючи роботу, поля стояли нерозорані і перетворювалися на чагарники, а вікна ферм дивилися на світ пустими зіницями, коли заробітна плата не виплачувалася роками, а села потроху вимирали – Плешкані жили і процвітали. Дмитро Олександрович вірив у майбутнє і вчив цьому односельців, працював у полі з 5 ранку до півночі і поряд з ним дружно працювали плешканівці. Він вчив їх розбиратися у політиці, рахувати гроші, бути ощадливими, знатися на питаннях економіки, ринку, цікавитись новітніми технологіями. Постійно їздив у закордонні відрядження, шукаючи сучасні форми господарювання. Брав з них найсуттєвіше, найцікавіше і робив ще краще, аж самі іноземці дивувалися – це ж треба, навіть у нас такого немає!

Для підвищення ефективності виробництва Дмитро Олександрович застосовував свої знання, досвід, досягнення науки і техніки. У більшості своїй його задуми втілювалися у життя, приносили користь господарству, створювалися нові робочі місця.

У 1998 році його було призначено головою Золотоніської районної адміністрації, а через кілька років – першим заступником голови обласної адміністрації. Дмитра Лисуна багаторазово обирали депутатом районної та обласної рад. У 2008 році він одержав звання Заслуженого працівника сільського господарства. Його досвід, життєва мудрість, жива думка були потрібні всім і важливі. Та цю людину ніколи не цікавили слава, звання і нагороди, бо його єдиним Богом завжди була робота. За 25 років виснажливої праці Дмитро Олександрович ніколи по-справжньому не відпочивав, хіба що у відрядженнях, але й то була робота.

Серце не витримало постійної напруги, шаленого ритму життя… Воно зупинилося так невчасно і раптово… Він встиг побудувати будинок, посадити сад і народити синів, він ще встиг зібрати свій останній урожай, але так і не побачив довгожданих онуків, не поводив їх польовими дорогами, не розповів про те, яка ж вона прекрасна і щедра наша рідна земля. Він не встиг ще так багато… Дмитро Олександрович Лисун помер у розквіті сил, на робочому місці, як справжній трудівник, вірний син своєї землі, якій він присвятив кращі роки життя. Царство небесне його душі, нехай земля йому буде пухом. Прощавайте, дорогий Дмитре Олександровичу, ми завжди будемо пам’ятати Вас і продовжувати Ваші славні діла.

Пам’ятаєте, як у Симоненка?

Я готовий

повірити в Царство небесне,

бо не хочу,

щоб в землю ішли без сліда

безіменні,

святі,

незрівнянно чудесні,

горді діти землі,

вірні діти труда.

З великою скорботою і сумом: голова райдержадміністрації Оксана Криницька, голова районної ради Іван Соколан, Плешканівська сільська рада, члени ради сільськогосподарських виробників, депутати районної ради, керівники сільськогосподарських підприємств району, редакція газети.

«Вісник Золотоніщини», 6 серпня 2010 року

 

Погода