Хай щастить на життєвій стежині

 

Валентину Олексіївну Хилько із Кропивни багато хто знає як директора місцевого вчителя, але перш

за все — це чарівна жінка. Тендітна і вишукана, завжди стильно одягнута, вона приваблює захоплені погляди.

Народилася Валя Щербак 28 лютого у Вереміївці Чорнобаївського району. Матуся — Лідія Федорівна — завідувала бібліотекою, тому тямуща дівчинка, скільки себе пам’ятає, росла у книгозбірні. Вже у 5 років вільно читала, а до школи прийшла, маючи у своєму формулярі 73 прочитані книги.

Так склалася доля, що надто рано пішов у вічність батько Валентини — Олексій Михайлович.

Усе життя він працював на керівних посадах: головним інженером, головою місцевого рибгосподарства, тривалий час очолював сільську раду. Маючи стриманий і вольовий характер, батько змалечку привчав доньку бути відповідальною, а головне — шанувати людей.

Валентина Олексіївна завжди дотримувалася його настанов, вважала взірцем, прикладом для наслідування. Саме з його легкої руки обрала свою життєву стежину — стала вчителем англійської мови. Отак і крокує по життю з неоціненним вантажем, винесеним із батьківської хати: відданістю обраній професії, любов’ю до дітей та захопленням книгами.

— Немає дня, щоб я не читала. Маю справжню пристрасть до цього, і ніколи не обминаю книжкових магазинів. Чоловік лише посміхається, називаючи мене оптовим покупцем, — розповідає Валентина Олексіївна.

Чималу домашню бібліотеку вона давно вже вивчила від «а» до «я», тому її нерідко можна зустріти у сільській або районній.

Має жінка ще одне цікаве захоплення — пише сценарії сільських та шкільних свят. У її родині ніхто не мав поетичних чи публіцистичних здібностей, тому усі таланти дісталися Валі. Ще зі школи, крім участі в обов’язкових олімпіадах з англійської мови, у добірці її досягнень завжди були перемоги в усіх можливих літературних конкурсах. Золота медалістка, вона легко вступила до Черкаського педінституту та закінчила його. Вважає себе гуманітарієм, хоч і донині може розв’язати будь-яку задачу з математики.

Зі своєю долею — Іваном Хильком — познайомилася в інституті. Він — також педагог. Ох і натерпілися дівчата, з якими Валя тоді жила у кімнаті гуртожитку, від «суворого» голови студкому, який з першого погляду вподобав чарівну першокурсницю і набридав їм різними перевірками. Таки домігся свого: за рік Валя стала його нареченою, а потім і дружиною. Згодом у Хильків народився син Валентин, а за кілька років — донечка Інна.

Валентина Олексіївна дуже цінує свою родину: «Моя сім’я — це моє життя». Вважає себе щасливою, бо має постійну підтримку і розуміння терплячого чоловіка, люблячих дітей та маленького онука Едика — своєї найбільшої радості і любові.

У 1983 році молоді педагоги приїхали до Кропивни. Тут пустили міцне коріння і вже не уявляють Валентина та Іван Хильки свого життя без мальовничого козацького села. Тут Валентина Олексіївна випустила у світи свій перший і єдиний клас, була організатором позакласної роботи, завучем з виховної та навчально-виховної роботи. З 2006 року очолює Кропивнянську спеціалізовану школу.

Пройшли роки, але й нині вона із вдячністю згадує своїх наставників: вчительку хімії та біології Надію Миколаївну Грушку, завуча Миколу Петровича Ткаченка, директора — Василя Миколайовича Євка, які навчили не лише азам професії, а й виховали справжнього керівника. Нині у Кропивнянській школі працює колектив однодумців, який в усьому підтримує свого молодого і красивого директора.

Розмовляючи з Валентиною Олексіївною, я побачила на її робочому столі чималу купку «валентинок». «Оце і є наше вчительське щастя. Інколи навіть насварю дітей, щоб не витрачали батьківські гроші на листівки, але ж як приємно отримувати прояв дитячої уваги і любові», — констатує вчителька.

Любов МІНІНА,

«Вісник Золотоніщини», 25 лютого 2011 року

 

Погода