Вічні тільки пам’ять і душа

Члени клубу «Патріот» Скориківської школи збирають і упорядковують матеріали для кімнати бойової Слави, зустрічаються з людьми, на долі яких випали війни і голод, досліджують історію свого краю за фотографіями, розповідями про дітей війни, чорнобильців, афганців.


Юні добротворці добре розуміють свій тимурівський обов’язок оточити увагою і турботою людей похилого віку, які живуть на території Львівки та Скориківки. Серед них, на жаль, уже немає тих ветеранів, що пройшли  фронтовими дорогами від дзвінка до дзвінка.

Не повернулися додому з війни 167 наших односельців. Скориківку було визволено від фашистів у вересні 1943-го. Про події того осіннього дня нам розповів учасник Великої Вітчизняної війни, ветеран праці, шофер колгоспу «Шлях Леніна» Микола Гаврилович Галат. Ранком 21 вересня 1943 року на їхнє подвір’я зайшли три розвідники. Один із них, сержант, запитав: «Чи відомо вам, де фашисти?» «Так!» — відповів 17-річний Микола. Він і його рідні знали, що, відступаючи, вороги залишили в яру за селом засідку. «Показати зможеш?» — запитав сержант. І юнак разом із першими визволителями поспішив до одинокої хати, що стояла над яром. Сержант, наказавши Миколі не висовуватись, хотів було провести розвідку. Але фашисти вже помітили їх і відкрили вогонь. Зав’язалась стрілянина, в якій відважний сержант загинув. Товариші поховали його на місцевому кладовищі.

Більше 20 років скориківчани нічого не знали про свого визволителя. А тоді червоні слідопити школи на чолі з учителькою історії Тетяною Феодосіївною Галат вирішили встановити його ім’я. Вони написали листи колишнім воїнам, які визволяли село, і у 1965-му після дворічних пошуків довідалися, що невідомим сержантом був житель далекого Дагестану Магомед Саїд Захарович Закар’яєв. Вулицю, де обірвалося життя воїна назвали його іменем.

Листи червоних слідопитів полетіли у Дагестан — на розшуки рідних і близьких загиблого. Незабаром надійшла звістка від дружини і сина розвідника. А в 1967 році рідні вперше прибули на могилу. Разом з ними приїхав з Красноярська і його бойовий товариш Микола Іванович Смирнов. Так скориківчани відкрили свого героя.

Народився Магомед Саїд у 1915 році в селі Утамиш Каякентського району Дагестанської АРСР. У 20-х роках навчався в початковій школі, у 30-х — вступив до комсомолу. До війни працював механіком на риболовецькому катері. Коли почалася велика бійня, пішов на фронт. У серпні 1941-го потрапив у роту розвідників. Брав участь у обороні Москви, захищав Сталінград. Одним із перших воїнів своєї частини він вступив на українську землю. Визволяв Суми, Пирятин, Гребінку і багато інших населених пунктів України. За мужність і героїзм був нагороджений орденами і медалями.

У 1969 році останки героя перенесено до обеліска Слави, який стоїть у центрі Скориківки. Тут завжди цвітуть квіти, як символ нашої вдячності і любові.

Троє скориківчан, бойових побратимів, пройшли війну з самого початку і дійшли до Берліна: Сергій Свиридович Жмурко, Яків Якимович Скорик, Григорій Ананійович Дробний. їх вже немає серед живих. Вічна тільки пам’ять.

Ольга ЄПІФАНОВА,

керівник клубу «Патріот» Скориківської ЗОШ

«Вісник Золотоніщини», 8.05.2010

 

Погода