Дива поряд

 

Кожна людина йде до Бога своїм шляхом, і ніхто їй тут не може допомогти, бо це її особиста, власної душі справа. Однак той, хто відкриє у собі Христа, відчує нове народження. Це народження не тіла, а духу, великої любові до всіх людей і всього, що є на землі.

Я живу у надзвичайно гарному селі Скориківка. Воно потопає у пишній зелені. В селі є річка, ставок, поряд — ліс, багато дивовижних куточків для відпочинку.

Архітектурна перлина села — Миколаївська церква, її будували з 1907 по 1910 рік майстри з Вереміївки за гроші прихожан. За переказами, значну частину коштів на будівництво Божого храму дав багатий селянин Теофан. До речі, цей пам’ятник дерев’яної архітектури споруджений без жодного цвяха.

У період апогею атеїстичного маразму з 1934 по 1943 роки Миколаївська церква була закрита місцевою владою. Це були часи другої п’ятирічки, яку Сталін оголосив «безбожною», «п’ятирічкою знищення релігій». У 1934-1935 роках розгорнулося здійснення плану масового нищення культових споруд. Жертвами цього варварства радянської влади стали численні пам’ятки Церковної архітектури України. На щастя, така доля оминула Миколаївську церкву.

У роки Великої Вітчизняної війни її роботу було відновлено. Вдруге церкву відібрали у прихожан у 1962 році, а приміщення стали використовувати як комору, де зберігався посівний матеріал колгоспу «Шлях Леніна». І хто знає, чи вціліла б церква, яка є пам’яткою архітектури XIX століття, у якій були відтворені традиції дерев’яної народної архітектури, якби не це господарське призначення.

Лише в кінці 80-х років XX століття почалася відбудова Миколаївської церкви. Спочатку тут планувалося організувати музей історії села Скориківка, але восени 1990 року у селі створилася релігійна громада на чолі з Іваном Яковичем Карим, були проведені реставраційні роботи і вже у січні 1991 року церква була освячена і почала діяти за своїм призначенням. Відтоді незмінним служителем храму святителя Миколая є протоієрей Іоан (Мазка). Своїми проповідями він несе духовність, спокій і злагоду для скориківчан. Церква стоїть в центрі села. Вона дерев’яна, одноверха, хрещата з додатковими меншими зрубами, що примикають до квадратного центрального. Вічні рамена мало виражені. Найвищий центральний зруб завершується восьмигранним барабаном з шоломоподібною банею. Завдяки пірамідальній побудові архітектурних мас церква справляє враження високої, монументальної споруди. Вона тягнеться вверх від підвалин, які відокремлені дошками, поступово підносяться менші додаткові зруби, вищі від них бічні рамена та вівтар, які перекриті двосхилими дахами з фронтонами, вищий центральний кубічний об’єм завершений високим барабаном з банею, на якій додатково посаджено ліхтар з маківкою. Враження пірамідальності посилюється від того, що з півдня і півночі церква має ще два входи (з ґанками), оформлені круглими колонами, що підтримують фронтони.

Із західного фасаду до головного об’єму церкви прилягає двохярусна дзвіниця, так само з пірамідальною побудовою. Вона перекрита восьмигранним наметовим дахом, прикрашеним через грань фальшивими фронтонами та завершеним витягнутим ліхтарем з маківкою. На другому ярусі (квадратному зі зрізаними кутами) розміщені великі голосники аркової форми.

Церква освітлюється великими прямокутними вікнами. Вона обшита горизонтальною шалівкою, яку до рівня вікон у нижній частині стін викладено «ялиночкою». Суттєвою прикрасою та проявом творчого підходу до типової архітектури є чудове різьблення, яким оздоблені дахи, карнизи, фриз, фронтони, вікна та окремі зрубини церкви. Поряд з новими модерними мотивами тут зустрічаються і зовсім архаїчні, такі як «сонечко». Дуже гарною ажурною ковкою обрамлений ґаночок входу у паламарню.

Ми пишаємося, що в нашому селі, на нашій батьківщині, збереглася ця унікальна пам’ятка, вважаємо, що вона — одне з чудес України.

Впевнений, що у кожному селі або містечку є унікальні споруди чи природні цікавинки, про які варто розповідати, аби про них дізналося якомога більше українців.

Тарас КОЛОМІЄЦЬ,

студент фізичного факультету

Черкаського університету ім. Богдана Хмельницького

«Вісник Золотоніщини», 21.05.2010 р.

 

Погода