Тримай міцніше штурвал, механік-водій!»

Рейд, реалізація розвіданих, зачистка, караван різні слова, але з одним змістом. Це бій, де с втрати. Володимир Заруба розумів це дуже добре, бо служив у Афганістані у підрозділі розвідки механіком-водієм БМП.

ЗарубаНедарма хлопці співали, що доля розвідника схожа на короткотривалий бій.

Ущелина Панджшер простягалась майже на сто кілометрів від кордону з Пакистаном до перевалу Саланг, через який проходить шлях з Термезу на Кабул і далі на південь країни. Підрозділ розвідки 180 мотострілецького полку, що розташувався в Кабулі, на місці не сидів. Саланг, Панджшер, Джелалабад, а навкруги гори і ще гори.

Володимир Заруба народився 15 березня 1965 року в селі Ковтуни. Школа, а далі в Черкаському училищі отримав спеціальність наладника верстатів ЗЧПУ.

Збройні Сили. Теплим травневим днем 1984 Володимир опинився в пустелі за 12 км від міста Теджен на полігоні військової “учебки”.

П’ять місяців водіння, стрільба, і 10 жовтня літак з бійцями у новенькій формі вилетів з Ашхабада на Кабул. На пам’ять про себе механіки-водії залишили побудований тренувальний афганський кишлак. Сіли, а відчуття, що події відбуваються на 300 років раніше. Начальником штабу полку був Герой Радянського Союзу майор Руслан Аушев, який знав майже все, бо вдруге був в Афганістані… Рота розташувалась у містечку Сурубі біля гідроелектростанції. Доки не отримав нову БМП-2, діяв як стрілок. А в горах йшли каравани. Частину знищували, решта-зникала.

Тиждень на Саланзі допомагали охороняти рух колон та розчищати шлях від спаленої духами колони афганських наливників: 35 машин пішли у прірву, водії втекли. Військова операція у Панджшері, де активізувались бандугрупування Ахмад Шаха Масуда. Рушили війська, першими, звичайно, розвідники. Минули Руху. Піхота в горах, броня колоною в долині. БМП Володимира було останнім у колоні розвідки. Він бачив як гусені передньої „шайтан арби” висікали іскри з каменю. Минули бокову ущелину і саме тоді по них вдарив гранатомет. Перша граната зрикошетила від броні і пішла у повітря, Володимир встиг розвернути БМП, але друга граната влучила в гусінь, і броня розбулась.

Колона уходила, духи, побачивши, що є здобич, вирішили захопити бійців та техніку. Зайняли оборону. Хвилини бою виявились кількома житами. Оператор-навідник одесит Сергій Макабула вогнем з гармати знищив гранатометників та за допомогою автомата Володимира тримав духів на відстані 50 м, але сили були нерівні, незважаючи на втрати, ворог наближався. Хлопці приготували гранати на останній концерт, аж тут почули постріл — на допомогу підійшли танк та БМП. Танк закрив поранену машину бронею та гарматним вогнем заганяв нападників в ущелину, зменшуючи їх кількість. Пошкодження усунули і знову вперед. Знайшли печеру із озброєнням, фільтрами для води та теплими спальними мішками. Забезпечили майже весь полк.

Ще як приїхали, замполіт Сергій Борсук висловив мету перебування: „Ми з вами в цих горах, щоб захистити народ, який тільки підвівся з колін, а його хочуть знову на коліна поставити. Пам’ятайте про це. І вони пам’ятали. Коли в травні біля Салангу рота потрапила в засідку душманів, це було справжнє пекло. Володимир виводив БМП з-під обстрілу. Сергій Макабула бив з гармати, а краснодарець Сергій Смокін — з кулемета. Рота вийшла. Втратили командира взводу та Сергія Смокіна. Володимир доставив обох в морг.

В кінці травня 1986 Заруба вирушив додому. По поверненні працював на заводі „Фотоприлад”, потім на РМЗ ім. Лепсе.

Нагороджений медалями „За бойові заслуги” та „За заслуги” III ступеня, медаплю УСВА. І тепер, працюючи токарем, він міцно тримає руку на пульті, як колись тримав штурвал БМГІ.

(Із книги Анатолія Скрипніка «У складі контингенту. У кожного своя війна» (Черкаси. 2006. ст.93-94)

Погода