Віртуальний музей

Погляд в історію школи (з нагоди 150 річниці від дня народження Лесі Українки)

У 1955 році в Ковтунівській школі відбулася подія, про яку говорили не лише в окрузі села Ковтуни. З ініціативи великого шанувальника мистецтва, директора школи Володимира Федоровича Клименка відбулася вистава «Лісова пісня». Клопітка робота учнів та вчителів завершилась великим успіхом, про що писав у газеті «Радянська Золотоніщина» Григорій Аврахов, який був одним із чисельних глядачів незабутнього дійства. Будучи викладачем Черкаського педінституту, він захопився дослідженням творчості Лесі Українки і спеціально приїхав у Ковтуни, щоб познайомитись з творчістю самодіяльного театрального колективу школи. Слід зауважити, що Григорій Герасимович є досить відомим літературознавцем. Він працював у Черкаському педагогічному інституті (1956– 64), останні два роки – деканом філологічного факультету, Протягом 1965–69 – завідуючим кафедрою української літератури, деканом філологічного факультету Ніжинського педінституту. У 1971–73 працював проректором Київського інституту культури. За передачу до Чехословаччини фотокопії праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» був звільнений з посади із забороною працювати у ВНЗах, друкуватися. Було відхилено вже рекомендовану до захисту його докторську дисертацію про творчість Лесі Українки.

У статті «З досвіду роботи масових гуртків Ковтунівської середньої школи» Григорій Аврахов писав:

«Учбові заклади нашої країни покликані виховувати свідомих, культурних, всебічно розвинених будівників комуністичного суспільства. В здійсненні цього відповідального завдання велику роль відіграє правильно налагоджена робота масових шкільних гуртків-літературного, драматичного, хорового та інших. Тут учні вчаться розуміти, любити і творити прекрасне, в них розвивається нахил до літератури, живопису, музики та інших видів мистецтва.

Досвід роботи масових гуртків Ковтунівської середньої школи вартий великої уваги. Перш за все слід відзначити те, що тут продумано складається план роботи гуртків, який обговорюється на засіданні художньої ради школи всіма керівниками гуртків та затверджується дирекцією школи.

Літературні вечори, які організовуються в школі, заздалегідь готуються об’єднаними зусиллями кількох гуртків. Так, наприклад, на початку цього навчального року було ухвалено взяти основною темою роботи масових гуртків життєвий і творчий шлях видатної української поетеси Лесі Українки. Крім суто специфічних питань в роботі гуртків, літературний гурток, наприклад, заслуховував і обговорював доповіді про життя і творчість Лесі Українки; драматичний гурток вивчив сценічну історію її п’єс та ознайомився з матеріалами про виставу «Лісової пісні» на сцені театру ім. Заньковецької; хоровий вивчив матеріали про те, як поетеса збирала та обробляла народні пісні. Таким чином, кожен гурток мав прийняти певну участь у підготовці і проведенні літературного вечора, присвяченого Лесі Українці.

Проте підготовка вечора не була самоціллю. На першому місці завжди стояли питання навчально-виховні. Члени літературного гуртка відбирали твори для декламації, складали літературний монтаж. Члени гуртка «Умілі руки» готували декорацію, – драматичного-уривки з твору поетеси «Лісова пісня».

В один із днів, коли підготовка була закінчена, на відкриття літературного вечора зібралися учні старших класів школи. Перше відділення вечора складав широкий літературний монтаж, в якому були органічно пов’язані пісні і художнє читання. Потім драматичний гурток показав постановку II дії та фінальної сцени п’єси «Лісова пісня». Під керівництвом директора школи т. Клименка гуртківцями було знайдено правильний шлях до розв’язання відповідального завдання. І в своєму спрямуванні, і в трактовці головних образів драми учнівська постановка була вірна авторському задуму.

Добре зіграли свої ролі учні 10 класу Софія Костогриз (Мавка), Алла Тесля (Килина), Анатолій Тараненко (Лукаш) та Ольга Свояк (мати Лукаша). Не можна не сказати про користь такого вечора. В процесі роботи над цією темою учні 9-10 класів зрозуміли багато цінних позитивних рис героїв п’єси, глибше вивчили творчість Лесі Українки, і, нарешті, постановка в цілому мала велике виховне значення для всіх учнів і була кращим підсумком роботи гуртків художньої самодіяльності в школі.»

Спогади про керівника-новатора

26 грудня минає 92 роки від дня народження заслуженого вчителя України, у минулому – завідувача Золотоніського райвно Володимира Федоровича Клименка. Напередодні цієї дати хочу поділитися спогадами про непересічну людину і про той час, в який йому довелося працювати. У 50-х роках минулого століття освітянська галузь району перебувала в тяжкому стані: незаліковані рани війни, пристосовані приміщення, відсутність належної навчально-матеріальної бази, критична нестача педагогічних кадрів для старших класів, брак належної фахової підготовки педпрацівників, низький рівень управління закладами освіти. Водночас проголошений на державному рівні у 1958 році курс на освітню реформу вимагав від керівників рішучих дій і швидких змін.

Читати далі »

Вийшла в світ книга-спогад про педагога Володимира Клименка

27 грудня в приміщенні районної ради відбулася презентація книги «Спокою в житті не знав».

Книга присвячена відомому як на Черкащині, так і за її межами педагогу, заслуженому вчителю України, орденоносцю Володимиру Федоровичу Клименко, який 33 роки працював завідуючим Золотоніського районного відділу освіти. Досвід роботи очолюваної ним управлінської структури отримав визнання на загальнонаціональному рівні і був рекомендований для впровадження в практику роботи. Композиційно книга складається з об’ємного нарису про життєвий шлях і організаторсько-педагогічної діяльності В. Ф. Клименко, спогадів його близьких, друзів і колег, списку використаних джерел його публікацій й матеріалів про нього. Значна частина книги включає прес-релізи і фрагменти статей періодики, в яких йдеться про розвиток системи освіти Золотоніського краю в період, синхронний каденції Володимира Федоровича як завідувача райвідділом. Ці матеріали не тільки доповнюють інформацію про героя оповідання, але поряд з цим мають вагоме значення для дослідження історії регіональної освіти. Зручнішому орієнтуванню в тексті видання послужать іменний та географічний покажчики. Наочно доповнюють інформацію про життя і діяльності В. Ф. Клименко фотоілюстрації портретного і сюжетного плану.

Пропоноване видання адресоване насамперед суб’єктам сфери освіти – викладачам, вихователям, методистам, працівникам управлінських структур, учням та студентам, їхнім батькам. Воно також може бути затребуване і широким колом читачів, які цікавляться історією регіональної освіти і його відомими персоналіями. Читати далі »

До 90-річчя від дня народження В.Ф.Клименка

Ця стаття-реквієм присвячена колишньому завідувачу Золотоніського райвідділу освіти Володимиру Федоровичу Клименку. З іменем цього справді еталонного керівника, орденоносця, заслуженого вчителя України пов’язані найяскравіші сторінки освітянського літопису Златокраю. Під завісу цього року йому б виповнилося 90 літ…

Пора світанкова Читати далі »

Життя В.Ф.Клименка в фотографіях

Шкільний музей «Українська хата»

Сценарій свята «Коляд, коляд,колядниця»

Дід. От уже й все готово, як наказувала Бабуся. ( Вигляда у вікно ). А от і вона йде. ( Заходить Бабця. Роздягається. Дід бере кошик).

Баба. На базар ходила, всі гроші розпустила та всього накупила. Ось поглянь.

( Дістає). І цукерок, і горішок, і печива. Читати далі »

Хатнє начиння

Коромисло – дерев’яна вигнута палиця із зарубками на кінцях, якою носять відра з водою.

Сито – засіб для пересівання борошна; робилося волосяним або нитяним.

Коцюба – пічне начиння, що має вигляд сапи, робоча частина якого на Поділлі була дерев’яною, а на сході залізною. Служила для вигрібання попелу.

Рогач – довгий дерев’яний держак із двома заокругленими ріжками на кінці, якими виймають із печі або ставлять в неї горщики, чавуни тощо.

Хлібна лопата – пристосування, за допомогою якого садовили хліб у піч; мала круглу, напівкруглу чи довгасту дерев’яну лопасть на довгому держаку.

Черпак (ополоник, вареха) – ківш, невелика посудина з довгою ручкою для черпання чого – небудь.

Рубель – плаский чи ребристий дерев’яний брус для прасування, яким прокочували по качалці із завитою на ній білизною.

Сільниця – точена дерев’яна чарка чи глиняна миска для зберігання солі.

Макітра – широкий глиняний горщик із шершавою поверхнею усередині для перетирання маку, льону тощо.

Стільничка – дощечка, на якій розкочували тісто, різали хліб, овочі.

Ночви – довгаста посудина із розширеними догори стінками, використовувалась для хатнього вжитку: виготовлення тіста, прання білизни, купання тощо.

Хлібна діжа – низька широка дерев’яна діжка, у якій готували тісто на хліб.

Казан – металева, переважно округлої форми посудина (з відкритою верхньою частиною) для варіння їжі.

Масниця – вузька і відносно висока діжка для збивання масла.

Макогон – дерев’яна, закруглена знизу палка, якою товчуть насіння льону, перетирають мак, сир, масло.

Дійниця – невеликі дерев’яні бондарні відра з двома невисокими вушками і протягнутою крізь них дужкою. Як правило використовувалась для доїння корови.

Борона – знаряддя для розпушування землі

Вили – знаряддя з кількома довгими зубами на держаку, що використовується для піднімання та розтрушування сіна, соломи тощо.

Гарман – кам’яний каток, запряжений волами, які тягали його по току. З його допомогою на півдні України проводили молотьбу.

Заступ – звужена до низу залізна лопата для земляних робіт.

Серп – знаряддя для злаків, трави, тощо; має вигляд вигнутого дугою, дрібно зазубреного ножа з короткою ручкою.

Інтер’єр української хати

Покуття (покуть) –куток, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього. Тут зберігали домашні ікони, прикрашені рушниками.

Жердка – горизонтально підвішена чи прикріплена перекладина, на яку вішають одяг.

Колиска – невелике ліжечко для спання і колисання дитини. У давнину колиску плели із священних дерев – верби, дуба, верболозу, явора. Форма колиски була подібна до кола (овалу). І форма колиски , і слово «колискова» були надійними оберегами для дитини від злих сил. Колиску кріпили до сволока на гачку чотирма мотузками, які символізували чотири сторони світу і також були оберегами.

Лава – зазвичай дерев’яна, на ній не тільки сиділи, але й спали.

Лежанка – дерев’яний чи мазаний настил біля печі, на якому у холодну пору спали діти і старі люди.

Ліжко – зазвичай дерев’яне, як і інші меблі, зроблене хазяїном власноруч.

Рядно – різнокольоровий килим або ковдра із грубого волокна.

Скриня – великий ящик із кришкою для зберігання одягу, коштовних предметів, приданого тощо; була гарно розписана та прикрашена.

Стіл – дерев’яний, одне із найважливіших місць у хаті; завжди стояв на покутті, під образами; на нього клали хліб, за ним їли.

Мисник – полиця для посуду, іноді для продуктів; зазвичай розташовувалась з протилежного від печі боку дверей.

Сволок – брус, на якому трималася стеля хати, що символізував міцність оселі, довговічність, був оберегом; на ньому записували імена, важливі дати, події з життя родини, вирізали хрести.

Комин – передня (нижня) частина димоходу печі.

Піч (вариста піч) – оберіг від усілякої нечисті, невід’ємний елемент багатьох народних обрядів; саме в ній випікали святиню – весільний коровай, паски та інше. Піч часто білили, прикрашали декоративними розписами (Поділля), витинанками (Хмельниччина), розмальовками на папері (Петриківка). Категорично заборонялося плювати у палаючий вогонь та лаятися біля печі («Сказав би, та піч у хаті»).

Долівка – утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні; взагалі підлога.

Стіл – скриня – скриня, кришка якої слугувала ще і столишницею. Такі столи –скрині були розповсюджені у Західній Україні і зазвичай мали багату різьбу.

Український традиційний сільський житловий комплекс

Брама – в’їзні ворота.

Клуня – будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння; стодола.

Комора – окрема будівля для зберігання зерна, продуктів тощо; приміщення в житловому будинку, де тримають продукти харчування, хатні речі тощо.

Льох – спеціально обладнана яма зі східцями, призначена для зберігання продуктів (переважно овочів і фруктів).

Мур – висока кам’яна або цегляна стіна навколо чогось.

Паркан – стіна, зазвичай дерев’яна, що огороджує або відгороджує що – небудь; огорожа.

Перелаз – певним чином обладнана частина огорожі; місце, де через неї перелазять, переступають, перескакують тощо.

Саж – рублений хлів, у якому відгодовують свиней.

Тин (плетінь) – огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля, очерету.

Хвіртка – невеликі вхідні двері в паркані або у брамі.

Хлів – будівля для свійської худоби та птиці.

Частокіл – огорожа з кілків, жердин, паль тощо, що густо забиті у землю одне біля одного.

Погода