Слово про маму

І
А
Б
В
Г
Д
Ж
З
Й
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
КАЛИНЕЦЬ ІГОР КАЛІШ ГРИГОРІЙ Кальяненко Анатолій КАМІНЧУК АНАТОЛІЙ КАНІФОЛЬСЬКИЙ ОЛЕГ КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ ПИЛИП КАРМАНСЬКИЙ ПЕТРО Карпевич Оксана КАРПЕНКО МИКОЛА КАТРУК ІВАН КАЦНЕЛЬСОН АБРАМ КАЧАНОВА ЛАРИСА КАЧКАН ВОЛОДИМИР КАЧУРОВСЬКИЙ ІГОР КАЩУК НАТАЛЯ КВАШНЬОВ БОРИС КВІТЧАСТА КАТЕРИНА КЕДИК СВІТЛАНА КИР'ЯН НАДІЯ КИРИЧЕНКО ГРИГОРІЙ КИСЕЛЬОВ ЛЕОНІД КИЧИНСЬКИЙ АНАТОЛІЙ КЛЕН ЮРІЙ КЛИМЕНКО ЛЕСЯ КЛИМЕНКО МИХАЙЛО КЛЬОСОВ ЛЕОНІД КОВАЛКО МИХАЙЛО Козак Надія КОЗИНЮК ЛАРИСА КОЗЛЕНКО НАТАЛІЯ КОЛОДІЙ ВАСИЛЬ Колодій Ілько КОЛОМІЄЦЬ ВОЛОДИМИР КОЛОМІЄЦЬ ТАМАРА КОНИСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР КОНОНЕНКО ДАНИЛО КОРДУН ВІКТОР КОРЖ ВІКТОР КОРЖЕНІВСЬКА АНЕЛІЯ Король Ольга Косаревич Мар’яна КОСЕНКО ЯКІВ Косівчук Юлія КОСМИНІНА ПОЛІНА КОСТЕНКО ЛІНА КОСТЕЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ КОСТІВ-ГУСКА ГАННА КОЧЕВСЬКИЙ ВІКТОР КРАВЧЕНКО УЛЯНА КРАСОТКІНА НАДІЯ КРЕМІНЬ ДМИТРО Крикун Галина КРИКУНЕНКО ВІТАЛІЙ Кримовська Софія КРИЩЕНКО ВАДИМ КРІСМАН НАТАЛІЯ Круль Марія КУБАЄВИЧ П. КУЗЬМЕНКО ВАЛЕНТИНА КУЗЬМЕНКО МАРИНА КУКУРУЗА ТЕОДОР КУЛИНЯК ДАНИЛО КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛЬБАК ЛІДІЯ КУЛЬСЬКА ІННА КУЦЕНКО ПЕТРО Кучерук Віктор Кушик Роман КУШНІР ВІРА

ЛУПІЙ ОЛЕСЬ

БІЛЬ МАТЕРІ

 

Коли сказали, що далеко,

А хтось додав — в Афганістан,

Вона спинилася із глеком,

Немов корчем схопило стан,

І молоко все розлилося.

За плотом скрикнуло маля.

А їй тоді на мить здалося,

Що то схитнулася земля.

Мов заніміла. Працювала

І дні, і ночі на полях,

Листів од сина все чекала.

І оживала в тих листах.

Коли сказали (хто ж то перший?),

Що її сина вже нема,

Вона спинилася завмерши, —

Стояла здивлено — німа.

Коли сказали голосніше,

Що її сина вже везуть,

Обличчя стало ще блідіше,

В очах — холодна каламуть:

«Все знала, все ж передчувала

На проводах ще рік тому…

Та краще б сина десь сховала

Й сама пішла за це в тюрму…»

…Внесли до хати домовину,

Їй коси вкрила сивина,

Й хоча б словечко чи сльозину, —

Стояла в горі мовчазна.

Коли взялися опускати

У яму цинкову труну,

Наважилася щось сказати,

Немов прокинулась од сну.

Зробилося нестерпно душно,

І побрела поміж людей.

Заголосила. Тужно, тужно

Повився голос із грудей.

А там на когось накричала

(Комусь грозилася рука),

І смерті Брежнєву бажала

За смерть коханого синка.

І впала… Скільки не просили

Підвестися,— земля ж, моріг, —

Всю ніч до ранку голосила,

Й ніхто в селі заснуть не міг.

Минула днина. Темінь всюди.

Знов плач — над хутором луна.

Пішли, допитуючись, люди,—

А то на цвинтарі вона.

І так вже місяць; вдень працює,

А звечора до сина йде.

Неначе й справді його чує,

Розмову, як з живим, веде.

І цілу ніч, аж до світання,

Нема, нема тому кінця.

Болючий стогін-завивання

Пронизує людські серця.

Сама себе переконала,

Що то не син у тій труні,

Що він десь там, на перевалах

В гірській далекій стороні.

1981

Погода