Слово про маму

І
А
Б
В
Г
Д
Ж
З
Й
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
КАЛИНЕЦЬ ІГОР КАЛІШ ГРИГОРІЙ Кальяненко Анатолій КАМІНЧУК АНАТОЛІЙ КАНІФОЛЬСЬКИЙ ОЛЕГ КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ ПИЛИП КАРМАНСЬКИЙ ПЕТРО Карпевич Оксана КАРПЕНКО МИКОЛА КАТРУК ІВАН КАЦНЕЛЬСОН АБРАМ КАЧАНОВА ЛАРИСА КАЧКАН ВОЛОДИМИР КАЧУРОВСЬКИЙ ІГОР КАЩУК НАТАЛЯ КВАШНЬОВ БОРИС КВІТЧАСТА КАТЕРИНА КЕДИК СВІТЛАНА КИР'ЯН НАДІЯ КИРИЧЕНКО ГРИГОРІЙ КИСЕЛЬОВ ЛЕОНІД КИЧИНСЬКИЙ АНАТОЛІЙ КЛЕН ЮРІЙ КЛИМЕНКО ЛЕСЯ КЛИМЕНКО МИХАЙЛО КЛЬОСОВ ЛЕОНІД КОВАЛКО МИХАЙЛО Козак Надія КОЗИНЮК ЛАРИСА КОЗЛЕНКО НАТАЛІЯ КОЛОДІЙ ВАСИЛЬ Колодій Ілько КОЛОМІЄЦЬ ВОЛОДИМИР КОЛОМІЄЦЬ ТАМАРА КОНИСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР КОНОНЕНКО ДАНИЛО КОРДУН ВІКТОР КОРЖ ВІКТОР КОРЖЕНІВСЬКА АНЕЛІЯ Король Ольга Косаревич Мар’яна КОСЕНКО ЯКІВ Косівчук Юлія КОСМИНІНА ПОЛІНА КОСТЕНКО ЛІНА КОСТЕЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ КОСТІВ-ГУСКА ГАННА КОЧЕВСЬКИЙ ВІКТОР КРАВЧЕНКО УЛЯНА КРАСОТКІНА НАДІЯ КРЕМІНЬ ДМИТРО Крикун Галина КРИКУНЕНКО ВІТАЛІЙ Кримовська Софія КРИЩЕНКО ВАДИМ КРІСМАН НАТАЛІЯ Круль Марія КУБАЄВИЧ П. КУЗЬМЕНКО ВАЛЕНТИНА КУЗЬМЕНКО МАРИНА КУКУРУЗА ТЕОДОР КУЛИНЯК ДАНИЛО КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛЬБАК ЛІДІЯ КУЛЬСЬКА ІННА КУЦЕНКО ПЕТРО Кучерук Віктор Кушик Роман КУШНІР ВІРА

ЛЕПКИЙ БОГДАН

ВДОВА

Була у нас в селі одна вдова,

А в неї двох синів, соколів два.

 

Бувало, бідна ночі не доспить.

Піклується, плекає їх, учить.

 

І виросли такі парубчаки,

Здорові, гарні, мов два дубчаки.

 

До книжки перші, перші до робіт,

Найкращі хлопці на цілий повіт.

 

Любили маму, а вона на їх

Дивилася, щаслива. Щастя – гріх!

 

Прийшла війна, пішли її сини.

Розвіялися удовині сни.

 

Як мряка на полях, як вишні цвіт,

Осталася сама на старість літ.

 

Не видержала мати.

Щось її попсулося у бідній голові.

 

Ні хати не пильнує, ні двора.

Тільки селом снується, як мара.

 

І зазирає пильно в кожний кут,

І шепче сумно: – Ні, нема їх тут.

 

Вони, мабуть, у лісі, ген аж там,

Я їх знайду, не дам синів, не дам!

 

І ніби птах, зірветься і жене,

Не знає, що синів не дожене.

 

Бо їх війна несе, як гураган,

Там, де нема нічо, крім болю й ран…

 

Не було ї не раз днів два і три,

А тут дощі такі, такі вітри,

 

Що Бог один лиш знає, як вона

Не згибіла у полі де одна,

 

Що не пропала марно серед гір

(Мабуть, таких боїться навіть звір,

 

І смерть боїться, чи щадить коси –

Не забирає, хоч її проси).

 

Вертається. Така вам, що мабуть,

Куди то кращих до труни кладуть,

 

Лиш тії очі, ніби свічки дві,

Ніби у полі огники блудні.

 

Уста ж неначе шепчуть молитви:

– Моїх синів чи не стрічали ви?

 

Моїх синів, моїх, моїх, моїх! –

І розрегочеться. Пекельний сміх!..

 

Чимало горя в світі я видав,

Чимало й сам в життю його зазнав,

 

Чимало всяких бачив я страхіть –

А від сміху того мене млоїть.

 

Мабуть, такими не рида слізьми

Ніхто, як мати з болю за дітьми.

 

Та що й казать! Немає в мене слів

На ті терпіння, що народ терпів.

 

Оповідання моє лиш слова,

А дійсність, гляньте, – сива голова!

 

 

А дійсність – в серці рана незгійна.

Це все вона, це все вона – війна!

Погода