Слово про маму
ОСТАННІЙ ЛИСТ
Одна зоря спочиває, а друга зоря встає,
картопельки уродило, зібрала усю, як є,
насилечку всю зібрала, поставила на плиту,
мундирчики очищаю, цілую її, золоту.
А батько, буває, ходить та сварить, коли й не слід,
не прихилився до мене навіть і старістю літ,
мабуть, така моя доля чи, кажуть іще, – стезя,
зашпори не відходять, спека в душі – донельзя.
А ще мені той школярик, ледача-таки манія,
як починається школа, йду з ним в ту школу і я,
мабуть, воно не старіє, давнє прислів’я моє:
вирубай пів ліса та бий біса,
то ліс – лісом, а біс – бісом, – так воно, мабуть, і є.
Як рясно вродили в городі світанки мої і дні,
яка ціна цій картоплі, знають руки одні,
пошлю вам посилочку, дітки, хоч пошта у нас за версту,
полупите, поцілуйте картопельку золоту.