Слово про маму
ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА
Виряджала мати сина
До Києва з Яготина.
У хустинку зав’язала
Півхлібини й кусень сала.
Дала йому три червінці,
Що так довго відкладала.
— Вчися, синку,— говорила.—
У науці, синку, сила.
Спеціальність як добудеш,
На заводі майстром будеш.
Син учився в профтехшколі,
Працювала мати в полі.
А щотижня — за корзину
Та й везла гостинця сину:
— На цей вузлик! На торбинку!
Ти ж, мабуть, голодний, синку.—
А бувало, із мішечка
Свіжі витягне яєчка:
— Будеш вранці пити, сину,
Як спішитимеш на зміну.
Йшли літа. Синок довчився,
Майстром став. І оженився.
Вже дали йому без плати
І квартиру — дві кімнати.
Є у шафі, є у мисці,
Є й дитинка у колисці.
Але матері не досить,
Все гостинці сину носить.
Носить клунки та мішечки —
То капусту й бурячечки,
То яєчка, то сметанку,
То сальце, то масла банку.
— Ти ж на все,— говорить,— сину,
Витрачаєш копійчину.
Тільки син не радий, дметься,
Червоніє, треться-мнеться.
І нарешті мовив: — Мамо!
Говорю я чесно й прямо.
Завдаєш ти нам мороку.
Подивись на себе збоку.
Лозяна якась корзина,
В дужку вставлена дротина.
Виглядають із корзини
Мішковини та торбини…
Йдеш до нас по тротуару,
Як торговка із базару.
Це ж сусіди будуть знати,
Що така у мене мати.
Ти мене шокіруєш
І компроментіруєш.
Страшно дєйствує на нерви
Ця корзина драна.
Ну невже средствов немає
Купить чамайдана?
Викинь к бісу той мішок,
Був би він неладний.
Це ж тобі не Яготин,
А хутір Відрадний!
Отакого має сина
Добра мати з Яготина.